Смілянський форум

Ласкаво просимо

* Погода 
* Правила   * Учасники
* Вхід   * Реєстрація
Об'яви форума

Смілянський форум засвідчує свою підтримку українському народу. Ми засуджуємо дії російської влади, що нахабно ввела свої збройні сили на територію України.
Ми єдина, незалежна держава і вторгнення на нашу територію - це порушення суверенності України.
Слава Україні !


Сьогодні: 16 Грудня, 2017 23:49

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 46 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 11 Грудня, 2009 10:51 
Офлайн
Міс Літо 2008
Міс Літо 2008
Аватар користувача

З нами з: 03 Серпня, 2007 3:23
Повідомлення: 6250
Звідки: з Шервудського лісу.
Репутація: 4133
***

З напівзаклеєного вікна дуло, що ноги, хоч і в капцях, так замерзли, що хотілось піднятись і почати їх розтирати. Але то була марна справа і залишалось так і сидіти, час від часу тулити раму коричневою шторою, яка колись висіла на карнизі твоєї власної кімнати, десь там, в іншій області. Кави не хотілось. Хоча ні, таки хотілось, але знаєш, що важко засинатимеш, тож краще перетерпіти.
В таких простих думках проходив той вечір - найближчий час після четвергових пар. Сусідка по кімнаті вирішила сказати щось кумедне, збираючи речі до від’їзду:
- Я сегодня убила ещё одного таракана! Вчера, когда ты спала, лез один по нашей кровати, так я его тапком прибила. Вот. А сегодня один просто по полу лез, и я на него наступила.
- Щось останнім часом їх все більше і більше. Треба буде купити крейдочку від тарганів.
- Угу. Так, понимаешь, раньше я боялась их давить, а тепер это стало привычным делом.
- Ми до всього звикаємо, розумієш? А таргани ніби створили видимість хоч якої-небудь причетності до всього іншого: людей, їхніх жител, справ. Хоча, ти знаєш, як і деякі люди. Людство до всього звикає.
- Как и тараканы…

12.12.09
Алла

_________________
Хочешь благо - вложи частичку себя.

Зображення


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 27 Травня, 2010 19:04 
Офлайн
Новачок
Новачок
Аватар користувача

З нами з: 23 Серпня, 2008 1:41
Повідомлення: 26
Звідки: рпз
Репутація: 49
:)


Востаннє редагувалось YraGan в 10 Січня, 2011 15:02, всього редагувалось 1 раз.

Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 27 Травня, 2010 19:53 
Офлайн
Маніяк
Маніяк
Аватар користувача

З нами з: 21 Січня, 2008 21:25
Повідомлення: 1807
Звідки: академія жахів)
Репутація: 972
Це моє перше оповіданнячко)

Шось загуркотіло, завдзвеніло, піднявся такий гвалт...Враз все затихло :" Альо...Нє ,я не прийду... та ну... я спать хочу... ага.. всьо дава"
Так Вітя почав свій день. Сьогодні понедліок. Сонце світе...а нє - не світе. Надворі осінь. Листя тихо падає, ну принаймні так здається, бо мотоцикл дяді Гріши реве на все подвір'я. Чується : " Гріш, да ну єво к манахам, вирубай, уши залажила савсєм". В дворі присутні російськомовні громадяни.
Вітя неквапливо підіймається з ліжка. Шукає ногою капці, один знайшов а інший як зажди заліз під саме ліжко, довелось Віті починать ранкову зарядку з вправ у вертикальному положенні. " О...",- Вітя знайшов лаптя. Взув неохайно і поплентав до туалету. Дивлячись в дзеркало ще примруженими очима, нащупав кран, відкрив, підставив долоні і протер обличчя холодною водою. Потім провів таку необіхдну ранкову процедуру опорожнення, знову помив руки. Вітя - інтілігєнт. Попрямував на кухню. По дорозі зачепив ногою кота. Той шось бурмотнув на кошачій мові. Вітя
йому відповів, відкриваючи холодильник : " Да... канєшна, ковбасу будеш? Будеш питаю?. Та ну тебе...". Кіт подивився на Вітю, випростався на підлозі і закрив очі. Вітя легенько штовхнув кота по животу :" іди спи у вітальні, теж мені... де жре там і спить". Кіт сполохано озирнувся навкруги і побіг до вітальні.
Вітя - то відомий кулінар. Фірмові страви це яєшня та бутерброди. Вітя відчинив холодильник і замислився, ніби уявно гортаючи сторінкі свого меню.
Тут Вітя згадав школу та Шекспіра. Вітя був шутнік, : " Яйця чи не яйця, ось у чому питання". Посміхнувся і взяв 2 яйця(з холодильника). Запалив вогонь на плиті, дістав сковорідку і поставив на вогонь. Дістав олію, налив трошки на сковорідку. Почув таке знайоме йому шкварчання. По майстерному розбив два яйця і вилив іх на сковорідку.
" Доки яйця готуються, зроблю чай"- подумав Вітя. Дістав пакетик з зеленим чаєм. Вітя слідкував за своїм здоров'ям і знав шо зелений чай корисний. Але на цьому нагляд на здоров'ям закінчувався. Невідомо, чи допомагав Віті чай, але з ранковою сигаретою це навряд приносило якусь користь.
Кинув пакетик у чашку залив кипятком, дістав цигарку, запалив. Вітя курив Мальрборо лайт. Яйця готові. Кулінар дістав тарілку і обережно згорнув яйця на тарілку ведлкою. Сів за стіл і поснідав. Пішов до туалету, умився, почистив зуби. Зробив зачіску. Кинув погляд на годинник і зрозумів, що він запізнюється на роботу. Вітя - менеджер. Швидесенько надів штани, сорочку. А ось тут Вітя завжди стикався з проблемою. " Червона чи коричнева...?" - Вітя обирав краватку. Схопив червону, швидко вхопив портфель, у поспіху облапав себе шукаючи телефон. Взяв телефон, ключі, гроші на автобус, вхопив портфель і швидко вибіг з квартири, голосно гримнувши дверима.
Зі спальні почувся голос : " Вітя... сіки врємя...??". Знову почувся звінок мобільного: " Та не прийду я, всьо дава"
Це дружина Віті - Свєта.


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 08 Липня, 2010 14:40 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут

З нами з: 16 Лютого, 2008 18:22
Повідомлення: 4831
Звідки: там, там, там де вас нема...
Попередження: 1
Репутація: 3528
Ви бачили колись дворових котів? Звісно, бачили. Облізлі, кудлаті, хтось навіть з перебитими лапами чи обпаленими жорстокими дітями вусиками. Цей кіт не був схожий на них, він йшов сам по собі. Такий цікавий, вічно дивився на крони дерев, ніби балакав з ними, і в його очиськах було якесь розуміння. Він знав, хто він і навіщо. Часто зникав кудись, тримаючи дистанцію між собою та людьми. Не товаришував з іншими дворовими котами, і домашніх теж не поважав. Лише сидів і дивився на дерева, вдень ховаючись десь по закутках цегляного міста.

І ніхто не знав, що є такий кіт.
А він їх любив. Любив здалеку. Всіх тих двоногих виродків, що наступали йому на хвоста та виганяли з двору. Він любив дітей, що тягали його за вуса, дуже боляче.
Асфальт пам"ятав сліди від м"яких лапок, трава розуміла тепло його кудлатої голови. А люди не розуміли.

Він був, доки його не переїхала машина. Звичайна спортивна тачка з якимось хлопчаком за кермом.

За котом сумували...і асфальт, і трава, і його дерева.



Кожен з нас потрібен комусь.

_________________
ВАЛИМ!.


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 27 Листопада, 2010 21:37 
Офлайн
megadeth
megadeth
Аватар користувача

З нами з: 25 Грудня, 2006 15:17
Повідомлення: 1502
Звідки: from fantasy
Репутація: 195
Эльфег, который любит мечтать.

21\11\2010


***


Зображення


Вы, вероятно, слышали немало историй о принцах, о принцессах, драконах, рыцарях и различного рода героев, и эти истории были преисполнены любовью, лихом, авантюрами, или просто были увлекательны. А как вы смотрите на то, чтобы послушать еще одну добрую историю? Наполненную кое-чем значительным и замечательным... Мечтами. Вы согласны? Ну что же... Тогда слушайте…

...В далеком-далеком лесу, да так далеко, что даже сами жители этого леса не знали точное его расположение, жил, самый что ни есть, обыкновенный эльф, он ничем не отличался от прочих эльфов, кроме одной особенности: он до безумия любил мечтать...

Вы, возможно, озадачились, что же тут такого? все порой мечтают... правда? Но его мечты отличались так, что если бы простой человек мог, хотя бы на пару минут погрузиться в рожденный в ушастой голове эльфика мир, его бы изумило буйство цветов, живописность сказочных ландшафтов, заполненных немыслимыми созданиями!

О чем же он мечтал? Да обо всем! Когда он был в одиночестве, он мечтал о том, скажем, как было бы увлекательно пожить в мире с видоизмененными привычными нам цветами, где трава не зеленая, а синяя, реки оранжевые, небо зеленое, а закаты - ярко синие; или если заменить всю воду на нектар виллианского дерева, которую естественно наш герой очень даже любил; или если бы он был хозяином королевского пегаса и отправился за каким-нибудь волшебным цветком, на верхушку высокой-высокой горы, постигнув навал испытаний, лишь для того, чтобы подарить цветок любимой и увидеть радость на её лице. Ну и нередко мечтал о всевозможных приключениях, выпавших на него, так если бы он отправился в странствование на корабле или верхом, а быть может и пеша куда-то, куда глаза глядят.

Мечтал наш герой часто, мечтал много и мечтал обо всем, но чаще всего наш герой мечтал о том восхитительном моменте, как он в будущем будет проводить время со своей любимой. Наслаждаясь постоянным её присутствием, что бы в любое мгновение мог увидеть её, обнять, расцеловать.

Любимая же его владела всеми теми качествами, которые наш герой выше всего ценил: острым умом, славным чувством юмора, душевностью, заботой, честностью. И самое главное - искреннейшей любовью к нему. К тому же, она была удивительно красивая: постоянно теплые, нежные губы, прекрасные черты лица, и чрезвычайно восхитительные глаза! Очень красивые для эльфийки! И совершенно не свойственного цвета, знаете, такой цвет можно увидеть, едва лишь, когда на улице стоит распрекрасная теплая погода и на чистом небосклоне поднимается только-только проснувшееся солнце, и в том месте, где кромка неба роднится с горизонтом, и есть именно этот воздушный, очень теплый, светлый, искренний, наполненный чрезвычайной радостью, и любовью её цвет глаз.

Когда они были вдвоем, они так же любили мечтать о своем будущем: не редко мечтая, лежа на молодой душистой траве, в лесу или глядя на звездное небо, или под погружающийся закат, представляя сценки, когда они находятся лишь вдвоем, ни от кого не завися, и распределяя время так, как им хочется: теплые ночи у камина в обнимку или лежа на крыше, смотря на звезды, беззаботные споры за то, что сегодня приготовить или кем обзавестись: эльфийским огоньком или миллиадой.

Прошли годы, они жили, учились, набирались опыта и самое важнейшее - любили друг друга так, что их не останавливали, ни временные трудности, ни невезения. Вскоре они поженились, и все, о чем они мечтали вдвоем, осуществилось и осуществилось в силу того, что они не просто верили в свои мечты, они знали, знали, что будет именно так, так как они все себе и представляли. И они засыпали и просыпались вместе, подобно тому, как когда-то мечтали.
Сказки бывают в жизни. И мечты – на то и даны, чтобы сбываться. Всегда любите друг друга всей душой.


Сказочный рыцарь. (с)

_________________
Porta itineri longissima
Зображення
What does not kill me, makes me stronger © Friedrich Nietzsche


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 16 Січня, 2011 17:29 
Офлайн
megadeth
megadeth
Аватар користувача

З нами з: 25 Грудня, 2006 15:17
Повідомлення: 1502
Звідки: from fantasy
Репутація: 195
Таинственный друг

* * *


На улице стоял обыкновенный летний вечерок, она шагала по улице, никого и нечего не примечая, вся в раздумьях, и как всегда сверкая от радости, улыбаясь случайным прохожим. Пронесшись через очередной проулок, ей на мгновение показалось, что она вновь увидела его. Странное ощущение охватило её, в неуверенности она остановилась, опасаясь обернуться. Она не первый раз его видела, и его большие, серо-зеленные глаза, которые были наполнены сиянием, и чем-то легким и теплым. Он сидел, немного приподняв голову и глядел на небосклон, словно выискивая там ответа на какой-то значительный для него вопрос. Немного постояв, она в детской нерешительности обернулась и внимательно посмотрела на него. Но он то ли не подавал виду, толи вообще нечего не замечал вокруг, не как не отреагировал. Тогда она тихо приблизилась и присела вблизи него.

…Немного помедлив, она сказала ему: - Привет… - и, не ожидая ответа от него, добавив через паузу, - Что там? – так как и он, поднимая голову в небо.

Так и сидели они в тишине, пока нежданно она не улыбнулась и сказала : -Смотри, вот та тучка, - указывая красивой загорелой рукой, на которой было бесчисленное количество, ленточек, и браслетиков всевозможных цветов, - напоминает единорога! – искренно радуюсь как ребенок, добавила она.

В ответ он просто взглянул на её радостное лицо, и не показывая виду хотя бы малейшей заинтересованности, снова упрямо уставился в небо.

- Хм, да что ты там высматриваешь? – не успокаивалась она. Поднимая ладонь к лицу, немного прикрывая его, стараясь, что-нибудь новое разглядеть. Немного помолчав, как будто готовясь сосредоточиться и спросить что-то очень важное, она сказала – Ты веришь в ангелов? – и как, всегда не услышав совсем никакого ответа она продолжила, - А я верю. - Сделав паузу и выражение лица, так что любой бы мог прочитать , что она пытается что-то припомнить, она медленно закрыла свои прелестные глаза, и начала напевать песенку, сначала беззвучно шевеля губами, в конце громче и разборчивей :

«…Всю твою жизнь он находится рядом,
Шепчет подсказки на трудном пути.
Ангелу жизни не нужно награды,
Скверные мысли оставь позади…»

Так же медленно, открыв глаза, она обнаружила, что он внимательно смотрит на нее, вроде увидев что-то новое, что до этого просто не замечал. Немного подождав, и делая вид буд-то вспомнил, что занимается чем-то очень значительным, снова упрямо уставился на небо.

- Знаешь, я тебя уже видела раньше… – сделав паузу, и добавив. – И мне кажется, я знаю, кто ты, - он снова заинтересовано посмотрел на неё, солнечные лучи падали прямо на нее, каштановые волосы, спускались до самих плеч, глаза светились, тени на асфальте выпадавшие от деревцев, танцевали свой беззаботный танец, дул летний теплый ветерок, в этот раз в его взгляде было что-то другое. – Ты мой ангел, я знаю, я чувствую, ты помогаешь мне! - нежно сказала она.

Его взгляд видимо смягчился, он неоднозначно положил свою лапу ей на колено, поднеся свой влажный нос к её, она улыбнулась, и также неторопливо, стараюсь не нарушить идиллию, ласково положила ладонь, ему на голову, и неспешно погладила, и затаив дыхание почти шепотом сказала : - Спасибо тебе… - слеза покатилась по её щеке, он нежно ласкаясь, и мурлыка, улегся ей на колени.

В это время солнышко садилось, небо было ярко оранжевое, тихое, и понимающее, они долго сидели и смотрели на него, пока солнце совеем уж не скрылось за горизонтом.


Зображення

_________________
Porta itineri longissima
Зображення
What does not kill me, makes me stronger © Friedrich Nietzsche


Догори
 Профіль  
 
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 46 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Вперед:  
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB
*Мобільна версія