Смілянський форум

Ласкаво просимо

* Погода 
* Правила   * Учасники
* Вхід   * Реєстрація
Об'яви форума

Смілянський форум засвідчує свою підтримку українському народу. Ми засуджуємо дії російської влади, що нахабно ввела свої збройні сили на територію України.
Ми єдина, незалежна держава і вторгнення на нашу територію - це порушення суверенності України.
Слава Україні !


Сьогодні: 14 Грудня, 2017 5:31

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: маріонетка.
ПовідомленняДодано: 08 Січня, 2013 16:10 
Офлайн
Щось писав
Щось писав
Аватар користувача

З нами з: 07 Січня, 2013 14:49
Повідомлення: 31
Репутація: 4
Обставини змушують мене сіпатися в усі боки, згори донизу і навпаки...і немає мені спокою. Німота - фатальність моя, згубою - скутість, безграмотність сковує менне, дилетанство - гнітить.
Як жити мені, де вихід із цього становища, в чому? І чому саме в цьому біда істоти розумної, що крокує по життю в сьогоденні?.. І цю істоту спопеляє вогонь пізнання.
А раптом це не вогонь, а ядучий дим? Або сталася помилка - тулуб людини дістався звіру? І не дим то зовсім, а спалахи тваринних інстинктів, примітивний позов до дії...
А якщо все ж таки вогонь? Що тоді? І людина ця - позитивний герой сьогодення, загублений і шуканий усіма? А він... - ось він я, такий собі Самсон, що роздирає пащу п"ятиметрового щура... Я розумію, треба не пащі розривати чиїсь, чи які там, а слідкувати за собою, аби не від тебе походила людська негативність поведінки в суспільстві людей - бо тебе самого, за твоїм же прикладом розірвуть як того щура на шматки.
І як мені пояснити, чого я хочу од світу - бо я не можу! Треба розривати пута скутості, гноблення думок і мислення, оцю внутрішню і зовнішню рабську залежність... - але як? Як?! Може, просто - стиснути руки в один кулак і у розвороті у 360 градусів крушити, ломати, розтрощити кільця міцних пут, що душать мою сутність і... - все! я вільний! Я - інший! Ось воно, визволення...ось вона, незалежність від примхи стороннього впливу наді мною. І - хай живе і процвітає нині і прісно, і по вікі віків войовничий дилетантизм! Танцюй же, веселись навколо вогнищ, розведених тобою на цю честь, плескай у долоні - світло щастя на твоїй дорозі... Хто там кричить, що так неправильно?! Ату, його фас!.. І ти радій, і смійся, і плескай у долоні, плескай під ритми тамтамів... - хай невдоволений повіситься на петлі свого крику! В тебе синиця у руці, журавель треться об твоє коліно, небо синім шатром над тобою і вітер побіжний тобі, сонце сором"язливо сховалося за вуалькою хмар, богиня Удача - супутниця тобі. Йди ж, ні! біжи по цій дорозі, зачарований у захваті волею і свободою дій і руху - біжи! і дістанешся царства ідеалу на крилах гармонії і краси. І зрозумієш ти - як дурно облаштувався світ і як добре, що ти був у тому облаштуванні і раптом здійнявся над ним і корлючишся у розлютовані пики глупоти... Ха-ха-ха!
Глянь, тепер вони дивляться на тебе знизу угору, а не ти...не ти! Не ти...
Та чи хотів би я таке бачити поряд із собою, бути таким? Ні. Хай воно існує окремо, хай воно буде вічно віддалене від мене - все одно ми схожі, ми подібні одне одному. Природа створила такими нас. Вона створила нас як іграшку для себе. Вона вмістила в цю іграшку тваринність, ушляхетнила її корою головного мозку і втиснула туди птаху... але безкрилу - ...хай літає ця лялька у мріях... - усміхнулася природа і вкинула в ляльку мікроб збентеження, розгуби і сум"яття й додала трішки протесту, невдоволення і бунту. І втішилася природа тою іграшкою, і кинула потім напризволяще, бо зрозуміла - не корисна вона, вона ні до чого їй, бо вона погана, марна, зайва, у природі світу хвороблива дурничка... І в цьому наша схожість. І нас не просто кинули, а розтрощили у дрібні друзки - ми змушені тепер усе своє життя збирати себе...
Я зібрав уже безліч скалок і різних уламків - та не в силі дати їм ради! Спробував викласти себе як мозаїку - не вдалося, бо залишаються великі наче незагоювані рани шпарини і безодня крізь них знищує зсередини геометрію фігур, вакуум поглинає сяйво візерунків. Коли ж намагався насильно підігнати, зібрати до купи - розсипаюся увесь у порох, який шлейфом зірок у тумані тягнеться крізь Усесвіт... А як справи у тебе?.. Добре?.. Тоді, чому я такий безпомічний?! Адже ти - це я, а я - це ти і ми єдині у своїй суті...
...Ах! Залиш мене, кинь! Я сумую, тому що я - випадковість, непорозуміння в природі, помилка, примха обставин. Я - фантазія, марення, забавка і втіха світу...
Та чи обходить це нас із тобою?.. Ми порожні, тому що я і ти складені і сховані в коробці мого власного "я".


У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.


Догори
 Профіль  
 
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Вперед:  
cron
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB
*Мобільна версія