Смілянський форум

Ласкаво просимо

* Погода 
* Правила   * Учасники
* Вхід   * Реєстрація
Об'яви форума

Смілянський форум засвідчує свою підтримку українському народу. Ми засуджуємо дії російської влади, що нахабно ввела свої збройні сили на територію України.
Ми єдина, незалежна держава і вторгнення на нашу територію - це порушення суверенності України.
Слава Україні !


Сьогодні: 17 Листопада, 2018 14:17

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 140 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5, 6, 7  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 21 Вересня, 2011 22:42 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
http://io.ua/vf73762167c1a0f95cc59f9e8a9eff08a

Ліна Костенко"Маруся Чурай" - відео

http://www.veengle.com/s/Маруся%20Чурай.html

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 22 Вересня, 2011 7:23 
Офлайн
Маніяк
Маніяк

З нами з: 13 Жовтня, 2007 17:59
Повідомлення: 1967
Репутація: 248
Мой поэтический кумир?
Хм...скорее всего Чехов я его полностью знаю(Антон Палыч) ну и Анна Ахметова тож ничего


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 24 Вересня, 2011 22:24 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Машини, шини, стрес, експрес,
кермо, гальмо, впритул, з-за рогу!
Стоїть Мадонна Перехресть,
благословляючи дорогу.

Таксі, автобуси, авто,
і мотоцикли, і кибитки.
Всі всім на світі є ніхто -
ні хто куди, ні хто нізвідки.

Маршрути горя і безчесть.
Світ на століття постарішав.
Стоїть Мадонна Перехресть,
чи вже Мадонна Бездоріжжя!

І мчать, і мчать, числа їм несть.
Дорога дальня й невідома.
Стоїть Мадонна Перехресть,
благословляюча Мадонна.

Ліна Костенко

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 26 Вересня, 2011 10:43 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
********

Я нахиляюсь над безоднею,
кричу у безвісті віків:
- А як же ми один без одного
в Сузір'ї Гончих Павуків?!

І як же ти один у Всесвіті?
І як же тут без тебе я?!
Впізнай мене в холодній безвісті,
згадай моє земне ім'я!

**********
Весна.
А вітер – наче восени.
Чекає дощ зірватися щомиті.
Як рідко ти приходиш в мої сни!
Великим смутком спогади омиті.

********

А вечір пролітає, наче крижень,
черкнувши місто синіми крильми.
У сріблі заворожених наближень
ми вже як тіні, ми уже не ми.

Це як гіпноз, як магія безодні,
як струм жаги, що в голосі болів,
коли вуста пекучі, аж холодні,
уже не здатні вимовити слів.

Ліна Костенко

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 27 Вересня, 2011 13:53 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Ліна Костенко

ЧИГИРИНСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ

Козацька тверджа, давній Чигирине,
уламок слави серед цих полів!
Усе святе, усе неповториме,
усе чекає невимовних слів…
Тут запеклася кров мого народу
І одридали волю кобзарі.
Брати мої, а де ж ви брали воду
в цьому камінні, на такій горі?
Коли в облогу брами всі зачинено
І догорають головешки веж,-
пили ви Тясмин здалеку очима
чи, може, просто кам’яніли теж?
Цей шпиль гори і трави, що зів’яли,
руїн і скель розпечений полин…
То як же ви на смерть отут стояли?!
Стоять на смерть - це ж треба буть живим!
А он же, бачиш: в камені криниця,
мале відерце в дзьобі журавля.
Гори цієї дивна таємниця –
оця пробита в камені криниця,
коли рятунку ждать нізвідкіля!
Як ви пробили цей суцільний камінь?
Як добулись до того джерела?
Ломами? Кайлом? Голими руками?
Чи вам сама земля допомогла?
Навчи мене, навчи, о Чигирине!
Колодязь твій глибокий, не змілів.
Усе святе, усе неповториме,
усе чекає невимовних слів…



Тунгуський бог

Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі — зуб акули! Я ж тобі — роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,
а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 28 Вересня, 2011 23:27 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
БІЛА СИМФОНІЯ

Було нам тоді не до сміху.
Ніч підняла завісу –

біла симфонія снігу
пливла над щоглами лісу.

А ліс, як дрейфуюча шхуна,
скрипів, у льоди закутий…
І хлопець, зворушливо юний,
сказав із дорослим смутком:

– Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання…

В такому віці людина
завжди кохає востаннє.

Бо то уже справа гідности –
життя, бач, як сон, промайнуло.
Підлітки для солідности
мусять мати минуле.

Завіяні снігом вітрила
звисали, як біла гичка…
Я теж йому щось говорила,
і теж, певно, щось трагічне.

Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана…
Я тільки сніг пам'ятаю,
отой, що давно розтанув.

Білу симфонію снігу,
шхуну, в льоди закуту…

А нам з тобою – до сміху!
А нам з тобою не смутно!

І добре тобі, і весело
на білому світі жити.
Ти тільки, як всі воскреслі,
не любиш про смерть говорити.

І маєш, напевно, рацію.
Минуле вмерзає в кригу.
І це вже не декорація…

Біла симфонія снігу.

Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
Ти – моє перше кохання.
Останнє уже було.


**********
* * *


Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

Ліна Костенко

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 01 Жовтня, 2011 1:18 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Ліна Костенко

СЬОМЕ НЕБО

Благословляю ті сліди,
благословляю ті дороги,
що привели мене сюди –
в мистецтва зоряні чертоги!

Тут сьоме небо,
верх бажань,
мета духовної жадоби,
причина слізних уповань –
сам бог і всі близькі особи.

Пророки, ангели, святі,
секретарки і херувими.
Благословенна мить в житті,
коли сідаєш поруч з ними.

Блаженна мить, священна мить!
Але хай бог мене простить,
що я штовхався якомога,
щоб сісти ближче біля бога.

Щоб воскурити фіміям,
і разом випити сто грам,
і щоб сподобитись тих страв,
що божий кухар готував.

О, божа велич неземна!
О, запах редьки і вина!

Закурить бог – і від цигарки
на небі створюється хмарка.
Бог плюне в космос – цілу мить
здається, що зоря летить.
А як гикне, то що й казать? –
всі гості покотом лежать.

І я лежу, і я тремчу:
а що, як милість обмине –
бо не поплеще по плечу
простого смертного, мене.

Є, правда, чутка, що і він,
не кажучи лихого слова,
земного батька простий син,
в боги потрапив випадково.

Та – нічичирк!
Бо хто ж не зна –
у нього сила неземна.

Що Саваоф? Старий дивак.
Із глини сотворив людину.
Оце так бог, оце мастак!
Перетворив її у глину.

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 04 Жовтня, 2011 14:23 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Ліна Костенко

***
Старесенька, іде по тій дорозі
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров’я – де тепер воно?
І знов іде. Зникає за деревами.
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно…
Горить ліхтар – ніхто не погасив…

Моя бабуся! Старша моя мамо!
Хоч тінь, хоч слід, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
Що ти в мені повік не одболиш!!!
Земля без тебе ні стебла не вродить –
І молоді ума не добіжать!
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
І насіння у вузликах лежать!

Ну – космос, ну – комп’ютер, нуклеїни –
А ті казки? Те слово? Ті сади?
І так по крихті, крихті Україна
Іде з тобою. Боже ж мій! Куди?

Ну озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе! Пізно, але є ж!
Зверни до мене з білої доріжки.
Ось наш поріг – хіба не впізнаєш?

Ти не приходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень. А тепер зима.
Зайшла б – чи що… Хоч сльози мені втерла.
А то пішла й нема тебе, й нема…

Старесенька, іде чиясь бабуся.
І навіть хтозна, як її ім’я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
Щоб думати, що, може – то моя…



Додано через 10 хвилин 22 секунд:

***
Як холодно! Акація цвіте.
Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом.
Сумної зірки око золоте,
і електричка скрикнула контральто.

Я тихо йду. Так ходять скрипалі,
не сколихнувши музику словами.
Єдина мить - під небом на землі
отак побути наодинці з Вами!

Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.
Страждання наше чисте і терпляче.
Як холодно!.. Акація цвіте.
Як холодно!
Душа за Вами плаче.


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 09 Жовтня, 2011 1:27 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Мати

Вона була красуня з Катеринівки.

Було у неї п'ятеро вже вас.

Купляла вам гостинчика за гривеник,

топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.

Гладущики сушила на тину.

Така була хороша молодиця

І мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,

коли в степах там хто не воював, -

от їй хотілось, щоб у неї в хаті

на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.

Вона ходила в степ на буряки.

А от якби не сволок, а на стелі -

щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш -

хочеться літати.

Вночі заснеш у мужа на плечі.

Де б маляра такого напитати?

Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,

приходив небо малювать шуряк.

Вона сказала:

- Перестань, бо вижену.

- У тебе, - каже, - небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні

зробити небо взявся за харчі.

Були у нього пензлі боговгодні,

став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,

уже почав і сонце пломінке.

Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.

Злізайте, - каже. - Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!

Вона така була ще молода!

Та якось так - то не знайшлося

маляра.

Все якось так - то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,

і плакав батько, і пливли роки, -

коли над нею не було вже стелі,

а тільки небо, небо і зірки...

Ліна Костенко

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 09 Жовтня, 2011 14:51 
Офлайн
Проходив мимо
Проходив мимо

З нами з: 15 Вересня, 2011 15:30
Повідомлення: 4
Звідки: Сміла
Репутація: 0
Кумир мабуть не зовсім те слово!
Але поезію дуже люблю і улюдленим поетом є Лєрмонтов!!!
Також подобаються вірші Сергія Єсєніна, Олександра Блока, Ліни Костенко, Василя Симоненка, Роберта Бернса.
Час від часу читаю Маяковського, Шевченка, Міцкевича, Тютчева, Твардовського.
А взагалі хороших віршів ДУЖЕ багато!


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 31 Жовтня, 2011 10:36 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Юнна Мориц

Ты молод и свиреп, но знай, что будешь
Нежней, чем грусть, и ласковей, чем рожь.
И все, что ныне беспощадно судишь,—
Ты пощадишь, помилуешь, спасешь!

И в этом свете мир предстанет целым,
И ты увидишь с ним наедине,
Что был он, есть и будет черно-белым,
Переливаясь в каждой глубине.

И в этом черно-белом клокотанье,
Где всё — как дух творящий захотел,
Ты плаванье услышишь и летанье
Беспомощных, одушевленных тел.

Тогда в слезах прильнешь к земной отчизне
И предпочтешь на весь остаток дней
Беспомощность одушевленной жизни
Бездушному бессмертию камней.

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 31 Жовтня, 2011 13:55 
Офлайн
Гуру
Гуру
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 22:01
Повідомлення: 690
Репутація: 1111
Марина Цветаева
Быть нежной,бешеной и шумной...


Быть нежной, бешеной и шумной,
- Так жаждать жить! -
Очаровательной и умной, -
Прелестной быть!

Нежнее всех, кто есть и были,
Не знать вины...
- О возмущенье, что в могиле
Мы все равны!

Стать тем, что никому не мило,
- О, стать как лед! -
Не зная ни того, что было,
Ни что придет,

Забыть, как сердце раскололось
И вновь срослось,
Забыть свои слова и голос,
И блеск волос.

Браслет из бирюзы старинной -
На стебельке,
На этой узкой, этой длинной
Моей руке...

Как зарисовывая тучку
Издалека,
За перламутровую ручку
Бралась рука,

Как перепрыгивали ноги
Через плетень,
Забыть, как рядом по дороге
Бежала тень.

Забыть, как пламенно в лазури,
Как дни тихи...
- Все шалости свои, все бури
И все стихи!

Мое свершившееся чудо
Разгонит смех.
Я, вечно-розовая, буду
Бледнее всех.

И не раскроются - так надо -
- О, пожалей! -
Ни для заката, ни для взгляда,
Ни для полей -

Мои опущенные веки.
- Ни для цветка! -
Моя земля, прости навеки,
На все века.

И так же будут таять луны
И таять снег,
Когда промчится этот юный,
Прелестный век.

_________________
Наверное, здорово сидеть на облаке и пить небо с горла


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 11 Грудня, 2011 2:56 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Ліна Костенко
Ластівки тікають із Європи.
Що поробиш? Скрегіт, регіт, рев.
Чад, бензин, вібрації, галопи, -
птиці мертві падають з дерев.
Може, десь є лотоси і гінкго,
тихі ріки і рожева даль -
у краю неляканих фламінго,
де росте неламаний мигдаль.
Може, там є птицям привілеї...
А гніздо ліпити, ластівки, -
все одно вам із якого глею, -
з Рейну, з Нілу чи з Угрюм -ріки?
Ну, а потім, - я люблю вас змалку.
А іще - спасибі вам за все.
Тільки хто ж це королеві Марку
золотинку в дзьобі принесе?!

Додано через 3 годин 53 хвилин 12 секунд:

Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 28 Грудня, 2011 0:18 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Ліна Костенко
Маленький хлопчик пас верблюда.
То був життя його прелюд.
Верблюд довірливий, як люди.
І терпеливий - як верблюд.

Було це десь там, біля Таврії,
в степах, де гнеться ковила,
де обрій піниться отарою, -
колега коника й вола,

горбате диво, привид Азії,
сумирний жовтий страхолюд,
з якоїсь придбаний оказії, -
іде під вербами верблюд!

Собаче кодло сполошиться,
тікає кішка на вербу.
Нахарпуджена лошиця,
рвонувши, виверне гарбу.

А він іде, не ображається.
Скубне травинку на гарбі.
А він іде - як увижається
степам, і людям, і собі...

В степу верблюдові роздолля,
він каже хлопчику: диви,
така скупа на щастя доля
послала стільки нам трави!

А хлопчик згорнеться калачиком,
уткнеться в шерсть йому стару.
Малює сон веселим квачиком
і Самарканд, і Бухару.

Степ половецький половіє,
трава аж срібна від роси.
Коли душа посоловіє,
тоді уже не до краси.

Гуляє вітер. Чорні круки
сидять на плечах скіфських баб.
І вечір гріє сині руки
над жовтим вогнищем кульбаб.

...А часом вийде вовк з урочищ,
очима обрії мацне.
Верблюд високий - не доскочиш.
Верблюд силенний - як хвицне!

Тож вовк паде на хижі лапи.
у нього план свій в голові.
Вповзе на череві у злаки,
скавчить, качається в траві.

Та так ласкаво, так облесно
хребет лукавий вигина.
І так верблюду інтересно -
це що в траві за очмана?

Тваринна добра, неледача,
ще й голову нахилить вниз.
Цікавість - хиба його вдачі,
тому і вовк його загриз.

Степи, степи, стерня та роси.
Веселка в літа на брові.
Маленький хлопчик став дорослим.
...А вовк качається в траві.

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 11 Січня, 2012 10:55 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Ліна Костенко
Ми дикі люди, ми не знаєм
звичаїв.
Ми нищим ліс. Ми з матір'ю на
"ти".
Ми свій кінець пришвидшуєм,
пришвидшуєм
у колективних нетрях самоти.
Душа ніяк не вийде із-під
варти.
То культ особи, то культура
мас.
Колись ми, кажуть, виникли
від мавпи.
Надалі мавпа виникне від нас

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 14 Січня, 2012 0:08 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Сніги метуть.У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
На білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.

© Ліна Костенко

Додано через 12 хвилин 58 секунд:

Старої казки пісня лебедина,
нема-нема, а раптом запече.
Ішла людина, просто йшла людина,
закинувши шарманку за плече.

Гули мости, двигтіли автостради,
машини мчали наче навмання.
І явори просили христа ради
хоч жменьку тиші у долоні дня.

І так щодня, щовечора, щоранку,
так щодуші! - мигтить у всі кінці.
А він ішов, насвистував. Шарманку
підтягував щораз на ремінці.

Стара гравюра, вицвіла картинка,
зворушливий чудний анахронізм.
Колись вона ще звалась "катеринка", -
з якої казки він її приніс?

Крути шарманку, пожалій нас трохи.
У нас ще є і зорі он, і клен.
Великі вуха нашої епохи
нехай хоч мить побудуть без антен!

В його волоссі заблудився вітер.
Фонтаном бив асфальт, як риба-кит.
То, може, був звичайний реквізитор
і йшов на склад здавати реквізит.

А всі були вже трішечки поети,
і розпливались посмішки до вух,
і вечір сипав золоті монети
в його потертий сірий капелюх...

© Ліна Костенко

Додано через 12 хвилин 38 секунд:

Свят-Вечір
Мороз малює у віконці
Узваром дихає кутя.
І Мати Божа на іконці
У хустку кутає дитя

Побудь дитиною, синочку.
Твоє дитинство золоте.
Ще вітер віє у терночку
І дерево на хрест росте

Ще час не сплинув за водою
Ще Юда спить у сповитку
Он гурт з різдвяною звіздою
Уже на ближньому кутку

Поколядують і засіють
Ще, може, буде і життя
Ти на Голгофі вже Месія
А на руках іще дитя.

Додано через 10 хвилин 21 секунд:

Усе змінилось. Люди і часи.
Двадцятий вік уже за
перелазом.
Глобальне людство хоче
ковбаси,
а вже вона з нуклідами і
сказом.
Упала тінь на батьківські
гроби.
Вже й чорт гидує купувати
душі.
В лісах тремтять налякані
гриби.
З дерев стрибають підозрілі
груші.
Епоха зашморгнулась, як
Дункан.
Спиніться, люди. Хоч поставте
кому.
Поезія потрібна дивакам.
Поети не потрібні вже нікому.

Додано через 4 хвилин 32 секунд:

Мені снилась бабуся, що вона
ще жива.
Підійшла, як у церкві, засвітила
слова.
Муркнув Кіт у чоботях,
поклонився і зник.
Засміялася миша. Позіхнув
домовик.
Подивився Архангел на
святого Іллю, —
сон вже хоче приснитись, а я
ще не сплю.
В хаті тихо-претихо. І
натоплена піч.
Інкрустований місяць в
заворожену ніч.

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 18 Січня, 2012 13:08 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Учора все було зелене,
сьогодні білим зацвіло.
В часи прекрасної Гелени
ще не літало НЛО.

Були Геракли і Перикли,
і не порнуха, а Парнас.
Навіщо ми до всього звикли?
Навіщо звикло все до нас?

Життя ж коротке і шалене.
Летить, як цифри на табло.
Учора все було зелене.
Учора все іще було.
© Ліна Костенко

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 13 Лютого, 2012 17:44 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Марную день на пошуки незримої
німої суті в сутінках понять.
Шалене слово загнуздавши римою,
влітаю в ніч. Слова мене п'янять.
Я - алкоголік страченої суті,
її Сізіф, алхімік і мурах.
Мої слова, у чоботи не взуті,
спливають кров'ю на її тернах.
Вони горять і валяться, як вежі.
А потім їх обмацують сліпці.
І що ж, так наче й не було пожежі -
і тільки жменька попелу в руці.
© Ліна Костенко

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Мій поетичний кумир
ПовідомленняДодано: 08 Вересня, 2012 14:04 
Офлайн
Ветеран
Ветеран
Аватар користувача

З нами з: 03 Серпня, 2012 12:23
Повідомлення: 743
Звідки: Смела
Репутація: 33
Я не унижусь пред тобою,
Ни твой привет, ни твой укор
Не властны над моей душою,
Знай -мы чужие с этих пор.
Ты позабыла: я свободы
Для заблужденья не отдам -
И так пожертвовал я годы
Твоей улыбке и глазам,
И так я слишком долго видел
В тебе надежду юных дней
И целый мир возненавидел,
Чтобы тебя любить сильней.
Как знать, быть может, те мгновенья,
Что протекли у ног твоих,
Я отнимал у вдохновенья,
А чем ты заменила их?
Быть может, мыслию небесной
И силой духа убежден:
Я дал бы миру дар чудесный,
А мне за то - бессмертье он!
Зачем так нежно обещала
Ты заменить его венец,
Зачем ты не была сначала,
Какою стала наконец?
Я горд! Прости! Люби другого,
Мечтай любовь найти в другом.
Чего б то ни было земного,
Я не соделаюсь рабом!
К чужим горам, под небом юга
Я удалюся, может быть.
Но слишком знаем мы друг друга,
Чтобы друг друга позабыть.
Отныне стану наслаждаться
И в страсти стану клясться всем,
Со всеми буду я смеяться,
А плакать не хочу ни с кем.
Начну обманывать безбожно,
Чтоб не любить, как я любил -
Иль женщин уважать возможно,
Когда мне ангел изменил?
Я был готов на смерть и муку
И целый мир на битву звать,
Чтобы твою младую руку -
Безумец! - лишний раз пожать!
Не знав коварную измену,
Тебе я душу отдавал...
Такой души ты знала ль цену?
Ты знала - я тебя не знал!

М. Ю. Лермонтов

_________________
Пока живу - надеюсь!


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Мій поетичний кумир
ПовідомленняДодано: 09 Вересня, 2012 14:08 
Офлайн
Ветеран
Ветеран
Аватар користувача

З нами з: 03 Серпня, 2012 12:23
Повідомлення: 743
Звідки: Смела
Репутація: 33
Одного-единственного кумира у меня нет. Люблю стихи многих авторов, и неважно, на каком языке, из какой эпохи. Те, которые заставляют плакать, вызывают мурашки и колокольчики в душе. В школе не любила Маяковского. Из-за того, что заставляли (учить), «не доросла», а может, из-за его «лесенки», в которую он выкладывал слова… Позже похожая «лесенка» отпугивала меня и от стихов Роберта Рождественского. Но однажды все изменилось. Настроение, что ли, было подходящим или просто уловила нужный ритм, но вдруг по этим «ступенькам» из слов я вошла в какой-то новый, светлый мир. И как я могла этого не замечать? Столько глубины, любви, боли! Какая гражданская позиция! И как он (мужчина!) понимал женскую душу… Вот небольшой фрагмент из поемы «Ожидание» (Монолог женщины), написанной от имени одинокой женщины (извините, но «ступеньки» сохранять пока не научилась):

…Все
успеваешь ты:
казаться беззаботной
и покупать цветы
себе,
идя с работы.
Самой себе
стирать,
себе
готовить ужин,
квартиру убирать
с усердием ненужным.
Подруге позвонить –
замужней и счастливой –
и очень мудрой
слыть,
быть
очень терпеливой.
Выслушивать слова
и повторять, не споря:
«Конечно,
ты права!
Мужья –
сплошное горе».
И трубку положить
спокойно и устало.
И, зубы стиснув,
жить
во что бы то ни стало!
И маяться одной,
забытой,
как растенье.
И ждать
очередной –
проклятый! –
день рожденья…
И в зеркало смотреть.
и все морщины видеть.
И вновь себя жалеть.
А чаще – ненавидеть!..
Нести
свою печаль.
Играть с судьбою
в прятки.
И плакать
по ночам.
А утром
быть в порядке.
Являться в институт
и злиться без причины…
Ну, вот они идут
по улице –
мужчины!
Красавцы на подбор
с достоинством
спесивым.
Самодовольный пол,
считающийся
сильным.
Как равнодушны
вы!.. и т.д.

_________________
Пока живу - надеюсь!


Догори
 Профіль  
 
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 140 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5, 6, 7  Далі

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Вперед:  
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB
*Мобільна версія