шкода...
...а чому?..хоча...не може, то й не може...підемо далі...
до речі, щодо питання...- питання пошепки мусить бути не почуте, увесь голос -
легке роздратування, але створює якийсь (лінивий, можливо) рух, а коли вже криком
та ще й спрямований рукою біля рота - викликає подив, нерішучисть, спантеличення,
розгубу, а ще як через мегафон - то вже сприймається як заклик до хаосу, обурення,
руйнації спокою, до позбавлення твого затишку, до незручностей перебування на місці,
куди спрямлваний той крик у мегафон...це вже бунт проти тебе...з переляку забуваєш
дати просту відповідь на примітивне запитання...кидаєш все і летиш шкереберть по сходам
свого набутого побутового добробуту...і випадаєш у лайно, з якого до тебе лунало
те злополучне запитання...і розумієш - треба було все ж таки прислухатися до
шепоту і вчасно вілповідати, запобігти аби довчасному падінню з вершини своїх досягнень...
і блукаєш ніхто і ніякий, похмурий, знедолений, у задумі...
* * *
чи знаєш ти
куди іти,
тікати,
бігти
чи повзти
із бруду зради і брехні
у ці осінні
мерзлі дні,
коли в очах
і сміх, і страх,
від глупоти
аж з"їхав дах
і від словесного лайна
не звільнить дощ тебе сповна;
і мусиш жить,
лайно те пить
і злите зло у мозок
злить,
і сміх потворний з твоїх віч
кидаєш осені устріч?..
крізь дні ідеш
немов пливеш,
до майбуття,
в глибінь,
гребеш
у глянець сонячний і блиск,
неначе з того маєш зиск...
щоб супокій собі знайти
весь в бруді,
в зраді
і брехні
у ці осінні
мерзлі дні... -
не знаєш ти
навіщо йдеш,
тікаєш,
вештаєш,
повзеш...
Погода
Правила
Учасники
Вхід
Реєстрація
Мобільна версія