Смілянський форум

Ласкаво просимо

* Погода 
* Правила   * Учасники
* Вхід   * Реєстрація
Об'яви форума

Смілянський форум засвідчує свою підтримку українському народу. Ми засуджуємо дії російської влади, що нахабно ввела свої збройні сили на територію України.
Ми єдина, незалежна держава і вторгнення на нашу територію - це порушення суверенності України.
Слава Україні !


Сьогодні: 22 Липня, 2018 4:02

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 8 повідомлень ] 
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Українська вишивка
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2011 16:56 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Весільний рушник.

 Open
Весільний рушник є одним з найбільш важливіших та відомих символів української культури. Весілля – одна з найочікуваніших подій в житті кожної людини. Підготовка до цього свята досить тривала та суттєва. Серед найважливіших питань у підготовці до даного свята, є прадавні українські традиції, яких більшість людей намагається дотримуватись, адже саме обряди та ритуали надають святу дійсно незабутньої української етнічної атмосфери та характеру.

Щодо особливої ролі та ставлення українців до рушника, а надто весільного, сказано, та написано чимало. Весільний рушник є надійним оберегом молодої сім’ї, який буде захищати родину від нечистих сил.

Згідно з давніми весільними обрядами, до свята прийнято було готувати близько 40 рушників, хоча сам процес їх виготовлення розпочинався задовго до обряду сватання. Вперше, весільний рушник з’являється під час ритуалу сватання, коли молода дарує власноруч виготовлений рушник нареченому та його батькам в знак згоди та благословення її родини.

Звичайно, сучасні весільні обряди дещо видозмінились, проте продовжують займати основне місце серед різноманітних святкових атрибутів. Коло рушників, що використовують на весіллі це рушник під коровай, під ноги молодим, для благословення наречених та перев’язування старостів. Окремі рушники готують для обряду вінчання, а саме рушник під Євангеліє, під ікони Богоматері та Ісуса Христа. Найбільшої уваги приділяли рушнику для благословення молодих, тому він був найбагатшим і саме він ставав оберегом. Багато століть назад, згідно традицій, молода повинна була сама вишити цей рушник, дотримуючись при цьому, багатьох правил. Особливої уваги потребує вибір правильного візерунку, оскільки саме малюнок є відображенням майбутньої долі молодят. Існує безліч різноманітних геометричних, рослинних та тваринних орнаментів і візерунків, із зашифрованими символічними значеннями, проте обирати слід саме той малюнок, який найбільше прийшовся до смаку, а головне до душі. Вишивати весільний рушник слід лише в гарному настрої, оскільки всі думки та почуття переносяться на рушник, і сам процес його виготовлення є сакральним дійством.


http://vishivanka.org/vesilniy-rushnik.html

Додано через 7 хвилин 26 секунд:

Магічний весільний рушник
 Open

Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.


www.aratta.com.ua

Додано через 2 хвилин 35 секунд:

 Open
Рушник як особливий, високого рівня сакральності предмет, характерний для багатьох народів, здебільшого слов'янської, балтійської та угро-фінської груп. Українці, які належать до слов'ян, акумулювали в надрах традиційної матеріальної і духовної культур великий масив інформації у тканих та вишитих рушниках і цим становлять значний інтерес для всього світу. Адже орнаменти, символи, знаки, нанесені на рушниках, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там є. А про планетарну та космічну генезу, про створення Людини та інші форми Життя. Ці полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом Життя, що, безперечно, є центральним символом, сповненим надзвичайно глибокого змісту. Серед повсюдно поширених і давніх тканих рушників, композиції у різноманітні суцільні та орнаментальні смуги, чергуючись між собою в кольорах та знаках, передають також знання про те, що Світ неоднорідний, багатоплановий і складний за своїми проявами.

ЗНАЧЕННЯ РУШНИКІВ У ДУХОВНІЙ ТА МАТЕРІАЛЬНІЙ КУЛЬТУРАХ

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував усе життя українця. На чистий білий рушник або лише полотно, котре називали крижмо, приймали під час пологів дитину. Це символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди в наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як і у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали в саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.
Рушники незамінні під час календарно-обрядового річного циклу в різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішували ткані та вишиті рушники у священних гаях та дібровах, де відбувалося їхнє спілкування з Творцем (адже вся Природа - його творіння, і в кожній живій і "неживій" формі Він перебуває). Вони були своєрідними медіаторами, тобто посередниками між Богом і Людиною. Ті коди, ключі, що їх наносили на рушники, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі світом невидимим, населеним різноманітними духами. Ці духи, що належать до чотирьох стихій — Вогню, Повітря, Землі і Води, сукупно будують усі живі форми, в тому числі і людину як фізичну істоту. Тому інформація про це була відома предкам, і вони спілкувалися з духами, приваблюючи світлих або "добрих" для життя і відлякуючи "злих".
Філософ і математик Платон вважав, що Бог діє за геометричними лініями. І справді, орнаменти на рушниках, так само як і на одязі, структурували навколишній простір у бажаний, комфортний для життя стан. Тільки в першому випадку вони структурували простір помешкання чи того середовища у природі, де знаходився рушник, а в другому — простір довкола людини або її ауру. Ми часто кажемо "атмосфера дому". Вона може бути тепла, приязна, а може бути холодна, чужа. От власне рушники і робили цю атмосферу теплою, насиченою невидимими, але такими необхідними флюїдами.
Рушники використовували, враховуючи їх велику силу, магію, чи, висловлюючись сучасною мовою, дію, в різноманітних життєвих ситуаціях. Скільки оспівано в піснях сюжет, коли мати дає синові в далеку дорогу рушник. Син міг виїжджати на війну, це щоразу становило загрозу його життю. І мати, вишиваючи, вкладала в свою молитву прохання про здоров'я, безпеку та щасливе повернення сина додому. Але уявіть собі, що синові належало зібратися за день-два. То якої пишності могло бути те шитво? Ясна річ, давні рушники XVII — XVIII століть, які знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто, важливо було передусім відтворити певну символіку, орнамент, дотримуючись також відповідних умов. Яких саме, скажемо про це нижче.
Уже в XIX сторіччі, коли починається руйнація світогляду та світосприйняття, коли цивілізація почала наступати з усіма "благами", спрощуючи не в кращий бік життя людини, те позначилось і на рушниках. Вони ставали дедалі пишнішими, вишиття заповнювало весь простір полотна, аж поки взагалі сталася підміна давніх сюжетів новітніми, чужими - натуралістичними зображеннями квітів, вишитих хрестиком барокових форм, їх науковці в багатьох країнах одностайно визначають як "брокарівські".
Але повернімося до "золотого віку" українських рушників. З того, що вдалося зафіксувати етнологам упродовж другої половини XIX та всього XX століття, вимальовується панорама широкого застосування рушників, окрім вище згаданих обрядів. Відомі "обиденні" рушники, які ткали, вишивали за одну ніч — від заходу до сходу Сонця. їх виготовляли жінки з нагоди багатьох проблем в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось із родичів, кого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні (так само під час епідемій, різних хвороб як у людей, так і у домашніх тварин). Зазвичай, його робили в одній хаті, куди збиралось непарне число ткаль. За всю ніч вони не промовляли жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку подумки кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, творили такий рушник унікальним за силою впливу.
Відомі рушники до першого вигону худоби на пасовище, до весняного свята Юрія. їх дарували пастухам і називали "юріївськими", або скотарськими. Рушники - обереги під час закладання хати та польових робіт.
Вишивали також поминальні рушники. Вони задіяні в обряді кілька разів на рік, у поминальні дні. Відчиняли вікно і один кінець вивішували надвір, а другий - всередину хати. На середній, не зашитій, частині ставили запалену свічку, воду та хліб. Так нащадки шанували своїх померлих предків, родичів, запрошуючи через рушник (дорогу) завітати до хати.
Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства вони не зникли, а почали співіснувати разом із іконами, слугуючи для них прикрасою. Напевно, відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.
Про те, що рушник - річ свята, ще відносно недавно знали люди. Одна з сучасних дослідниць народної матеріальної культури Тамара Приходченко зафіксувала на Південному Поділлі (в межах сучасної Одеської області) таку розповідь. За часів колективізації, коли більшовики знущались над роботящими родинами, одна з сімей підпала на виселення до Сибіру. Причому не дозволили взяти з собою ніякого інструменту, запасу їжі, а наказали їхати, зібравшись за 10 хвилин. Тоді найстарша жінка в родині — бабуся взяла з покуті найдавнішого рушника і, молячись, тричі за сонцем обійшла з ним навколо всіх членів родини, котрі навколішки поставали на подвір'ї. Вона молилась, щоб родина неушкодженою повернулась назад після лихоліття на свою рідну землю. Родина вижила, ніхто, крім стареньких дідуся і бабуні, не помер на чужині, і всі повернулися на родове місце. Цей рушник Т. Приходченко бачила на власні очі і відзначила, як дорожать ним нащадки.
Якнайкраще, найширше служив рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку XX ст. на Звенигородщині (Черкаська обл.) за час весілля використання рушників біля 20 разів. Весілля - це СВЯТО, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина, маючи вдосталь часу, наперед вишивала для цього посаг. Тому саме весільних рушників, що представлені по музейних збірках, кількісно найбільше, і вони найбагатше вишиті. На жаль, у минулому етнологи мало звертали уваги на семантику рушника в певному ритуалі під час весілля. Знову ж таки через те, що йому начебто відводили роль прикраси.
Найбагатшу культуру вишиваних рушників бачимо на Середній Наддніпрянщині — регіоні, який з різних точок зору справедливо називають серцем України. Про чисельність їх у кожній родині красномовно свідчить народна весільна пісня:
У коморі сволок,
Там рушничків сорок.
Та підіте принесіте,
Бояр прикрасіте.
Хоч не точно стільки вишивали, але лічили їх не одиницями, а десятками. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. Передусім — це прядіння ниток та ткання полотна. Рушник був святою річчю, і до нього ставились із надзвичайно високою повагою. Для вишивання брали найкраще, найтонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купували дуже дорогі червоні нитки. Ми бачимо на старих полтавських, київських, чернігівських рушниках багатство червоного кольору, в той час, як у вишитті сорочок, наприклад, червоних ниток набагато менше.

ПРЯДІННЯ НИТОК ТА
ТКАННЯ ПОЛОТЕН
ДЛЯ РУШНИКІВ

Саме полотно, навіть без вишиття, за висловом відомого сучасного дослідника народної культури Сергія Верговського, має декілька рівнів святості. Перший рівень святості - це прядіння ниток із конопель чи льону, скручування їх. Ниточка по всій довжині має контакт з енергетикою людини, насичуючись нею від трьох основних енергетичних меридіанів пальців, якими зрештою християни кладуть хресне знамення. Скручена спіраллю, звита у клубок-сферу, нитка сама по собі є самодостатньою і знайшла широке відображення у міфах, казках та легендах народів світу. Згадайте лише богинь-пряль, які тримають нитку життя кожного із смертних.
Після того, як напрядено ниток, до роботи береться ткач. Ця професія здавна асоціюється з Творцем, котрий тче канву Життя. При цьому полотно справді уособлює собою живу тканину долі, де ниточка з човника, перебігаючи поміж основою, у безперервному коливальному русі то вліво, то вправо, створює дорогу. Сама прямокутна форма полотна, що відрізається від сувою для рушника, становить другий рівень святості. Прямокутник, так само як і квадрат, ромб, коло — належать до сакральних геометричних фігур.
Третій рівень святості складає хрещате переплетіння ниток у полотні. Саме через цю особливість полотно так шанували і використовували як крижмо та саван. Водночас, окрім хрестиків, полотно складається з безлічі квадратиків, віконечок, які також належать до священних знаків світу.
Четвертий рівень святості складає форма сувою, в який скручують готове полотно, рушник. Це спіраль — одна з найпоширеніших форм існування Живої Матерії. Рушник-сувій постає моделлю Світу.
До п'ятого рівня святості можна віднести білий колір полотна. Вибілювання на відкритому просторі в природі являє собою магічний процес. Білили на Сонці і на Місяці, на ранковій росі, поливали Водою, висушували на Вітрі. Духи всіх стихій Природи брали участь у вибілюванні, допомагаючи Людині. Білий колір — це колір Світу, колір Бо-га-Отця, священний колір наших предків — аріїв, які завжди обожнювали і поклонялись Сонцю, Вогню. Саме через це вони добре білили свої хати ззовні і всередині і любили одягатись у біле.
Пройшовши такі етапи творення, полоню набувало унікальних властивостей і могло слугувати рушником навіть без вишиття. Про це красномовно свідчить той факт, що на теренах Західної України під час весільного обряду батьки проводять молодих по вибіленому полотну, яке символізує чисте, нічим не заплямоване майбутнє життя подружжя. Також чисто біле полотно має ту перевагу перед вишитим чи тканим рушником, що воно не несе ніякої програми на майбутнє, яке повністю ввіряють в руки Бога.
Хотілось би ще також нагадати про цілющі властивості домотканого конопляного чи лляного полотна. Старі люди не хотіли носити сорочок із крамних тканин, коли ті поширились і стали доступними. І дуже добре робили. Домоткане полотно оптимально здійснює терморегуляцію тіла. В такій сорочці в спеку не жарко, а в холод не холодно. Таке полотно робить добрий масаж тіла. Очевидно, цими фізичними та енергетичними характеристиками зумовлено використання домотканого полотна для лежачих хворих, у яких ніколи не буде пролежнів в сорочках із такого полотна. У зв'язку з сучасним станом навколишнього середовища, з підвищеним радіаційним фоном від Сонця та від аварійних викидів радіації з атомних електростанцій, це полотно знову стає в пригоді. Про його властивості оповідається у Святому Письмі. В приписах для священиків, котрі мали проводити обряди біля Ковчегу, від якого йшло активне випромінювання, значилося, що в комплекті вбрання для захисту має бути сорочка з білого лляного полотна.
Після різноманітних видів роботи отримували чисте біле полотно, з якого втинали шмат для вишивання рушника. Необхідно зауважити, що для весільних та для інших родинних обрядів, полотно повинні виготовляти власноруч. Зрозуміло чому, адже чуже буде нести чужу, небажану енергетику. Безперечно, що для рушників, суто декоративних, згодиться різне, в тому числі і крамне полотно.

РОЛЬ НИТКИ
ТА ГОЛКИ
У ВИШИВАННІ
Для рушника ретельно готували і вишивальні нитки та голки. Ці речі, як вдалося зафіксувати науковцям в етнографічних експедиціях, мають неабияке значення. Про широке застосування голок відомо також із різних джерел, не тільки етнологічних. Як і всі металеві предмети, голки здатні притягувати та проводити енергії навколишнього простору. Вушко голки породжує вихрові потоки біоенергії, і сукупно вони створюють навколо голки сильне біополе. Голка є дуже чутливим приймачем біоенергії і здатна проводити потоки енергій, які в сотні разів перевищують кількість енергій, що проходять через сталевий дріт аналогічного розміру та якості. Ці біоенергетичні потоки спрямовуються до вістря голки, яка таким чином дуже намагнічується. До яких би предметів не торкалась голка, вона залишає там енергетичний слід. Ці властивості відомі людству здавна і покладені в основу голкотерапії та різноманітних магічних процедур. Тепер можете собі уявити енергетичну картину вишитого виробу, коли голка торкалась тканини тисячі разів. Усе, про що думала людина в цей час, молилась, співала чи повторювала побажання, заклинання, — все те залишала голка в узорі вишиття навічно. Тому, незважаючи на орнамент, котрий можуть виконати одночасно кілька людей, вишиття має різний характер, який вловлюється більшістю на підсвідомому рівні - езотеричному, духовному. Це те, що не можна описати словами.
З етнологічних експедицій, зокрема з розповіді Т. Приходченко, дізнаємося про ініціації - посвячення дівчаток у вишивальниці. Такий обряд здійснювали в присутності всієї родини, яка збиралась мов на свято. Як правило, бабуся брала до рук голку, проказувала побажання дівчинці стати доброю майстринею і легенько вколювала їй в долоню руки. Пані Тамара Приходченко згадує, що їй було сім років, коли проводили цей обряд. Після бабусиних побажань батько підвів дівчинку до яблуні в садку і сказав доньці, щоб вона попросила благословення та підтримки у цього дерева. Дівчинка дотулилась своїми долонями до стовбура і попросила шановане в народі дерево, щоб воно допомогло їй бути гарною рукодільницею. Звичайно, таке програмування не залишилось безслідно, і все своє життя пані Тамара любить вишивати, а тепер вона один з активних дослідників народного вишиття в Україні.
Чому необхідно було кожну дівчину залучати до вишиття та інших видів рукоділля? Питання це зараз не виникає у більшості родин. А дарма. Наші предки називали Жінку хранителькою домашнього вогнища. Це означало, що вона підтримувала Вогонь Життя у своїй родині, вона була жрицею. Вона виношує дітей і всякі маніпуляції з енергетикою в домі належать жінці. У зв'язку із цим, в неї повинно бути відмінне фізичне і душевне здоров'я. Руки людські є важливим інструментом, що відіграють велику, роль у цьому, оскільки через них проходять важливі енергетичні, інформаційні потоки та канали. Всяке рукоділля, а особливо вишивання надзвичайно активно прочищає ці канали і дає можливість підтримувати організм у цілковитій гармонії. Досить багато є розповідей жінок про те, як вони вилікувались від своїх хвороб завдяки вишиванню або мають змогу підтримувати свій психічно-емоційний стан у гармонії. Просили в Бога, щоб зцілив через вишивання. Але рушник, вишитий недужою людиною, вбирав у себе негативні еманації хвороби. Його не можна було тримати в домі, тим більше комусь віддавати. Такий рушник несли на цвинтар і пов'язували на могильному хресті. Його вже тоді не знімали, аж поки вітри, дощі, морози, сонце не знищували тканину. Негативна енергетика заземлялась з допомогою хреста. В експедиціях з дослідження вишивання на Черкащині заслужений художник України Олександра Теліженко зафіксувала відомості про те, що старші жінки "зашивали свої хвороби в рушнички" і потім за дешеву ціну продавали їх на базарі. Звичайно, такий чорно-магічний підхід ніколи безслідно не мине для такої "вишивальниці", адже один із космічних законів проголошує — енергія нізвідки не виникає і нікуди не зникає. Як добро, так і зло у десять разів більшим повертається до людини за ефектом бумерангу. Голки, якими вишивали, надзвичайно цінували, зберігали, і вважалось недобрим знаком, коли вони губились. Особливо, коли річ вишивали. Як правило, зручно для роботи мати стільки голок, скільки кольорів ниток в узорі. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок або самому використовувати їх з іншою метою. Існує навіть повір'я, що голки варто купувати в понеділок, щоб вони допомагали щасливому вишиванню. Напевно, в цьому є свій сенс, але тільки для жінок. Понеділок — день Місяця, а це планета жіноча. Планета, що впливає на інтуїцію, емоції, сердечні ритми, що дуже важливо для творчості. Для чоловіків, але напевно й для всіх, підійшов би , четвер - день Перуна, Юпітера, Верховного Бога. Він може називатись у різних народів по-різному, проте є іпостассю
Творця, Отця. На четвер якраз припадає пік працездатності людини в тижні.
Нитки для вишивання, як сказано вище, також ретельно добирали. Серед старих жінок у селах Південного Поділля, на Одещині збереглась така інформація (польові матеріали Т Приходченко). Найкращі нитки для вишивання — шовкові. Тому що ниточка складається з павутинок кокона шовкопряда завдовжки 2 км. Це означає, що волокна, котрі складають нитку, цілі по всій довжині. Наступними за цінністю є нитки вовняні. Вони, як і шовк, тваринного походження, мають білкову природу. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні, що складаються з луб'яних волокон. "А найгірші нитки з вати (бавовняні), бо це — пух". Із сучасних наукових позицій це пояснюється таким чином. Тваринні волокна, які складаються з білка кератину, на відміну від рослинних, мають значний резерв "пам'яті" — накопичення електромагнітних коливальних імпульсів, тобто інформації. Згадайте, як тріщить електричними іскрами плетений з вовни светр, коли ви його скидаєте з себе. Зрозуміло, що чим довші волокна, тим краща провідність. Ці якості вовни використовують у килимах (сильних обрядових речах), веретах, вовняному верхньому вбранні і особливо у поясному — плахтах, обгортках, запасках, поясах та крайках. Колись жінка без вовняної запаски або попередниці не могла вийти за ворота на вулицю, бо запаска захищає жіночий живіт. Зрозуміло, що не стільки в фізичному плані, скільки в енергетичному.
Шовкові вишивальні нитки, як і тканини, дуже цінували, оскільки були привізними. їх вживали виключно для виконання найдорожчих речей. Вовняні нитки для вишивання найбільше використовували на Правобережній Україні — Поділлі, Буковині, Бессарабії, Карпатському районі. Це територія Карпато-Балканської культури, яка асимілювала в себе все найкраще, що було в землеробських культурах, у тому числі і Трипільській цивілізації. Традиція вишивати вовною рушники, сорочки зберігалась до середини XX сторіччя. Однак, простіше вживання бавовняних, крамних ниток — "пуху" все-таки витіснило у вишиванні та тканні вовняні.
Вишивання лляними та конопляними нитками було поширене по всій Україні. Для цього їх намагались якнайрівніше прясти. Потім наставала черга їх білити.
Вибілювання ниток, як і полотна, мало на меті не стільки декоративний, скільки сакральний зміст. Адже є вишивання і невибіленими, вощеними нитками. Добре вибілені нитки - біль, вишивальниці самостійно вживали по всій Україні. Це давня арійська традиція, що походить від поклоніння Світлу - Вогню, Сонцю. Поза тим біль фарбували в барвниках рослинного походження - відварах трави, кори, плодів, коріння, насіння різних рослин. Найпопулярнішими були нитки, фарбовані в корі дуба. Однак, не декоративному ефекту завдячуємо поширеності цього фарбування, а давнім знанням, які були відомі нашим предкам, а також кельтам, друїдам, котрі обожнювали рослини. Дух рослини - її ефір, есенція підчас фарбування проникає до нитки і передає людині через вишиття певні якості як для фізичного тіла - силу, міцність, витривалість, стійкість до хвороб тощо, так і для душі - тонких тіл. Недарма наші пращури збирались для спілкування з Богом у священних дібровах та гаях і розвішували на найстаріших дубах вишиті рушники. Інші рослини мали також свої особливості, що з успіхом застосовували у певних орнаментах для рушників чи одягу відповідного призначення.
Цікавим є фарбування білі в конопляній олії. Нитки намочували в ній, а потім запікали в житньому тісті. Під впливом температури та інших чинників (процес полімеризації) олія досить добре сполучалась із рослинним волокном, і колір ниток не вигоряв. Прядиво, пофарбоване в такий спосіб, мало приємний золотисто-жовтий колір, і, власне, називалось заполоччю. Цей термін можна часто почути та прочитати в літературі, коли дається опис вишиття. Заполоч, як доморобна, одинарного скручування нитка, фарбована у конопляній олії (очевидно, цінувався колір Сонця), дала назву всім вишивальним ниткам, серед інших і крамним (фабричним), котрі виготовляли вже з бавовни і фарбували в чорний, червоний, синій та інші кольори. Окремо в фарбуванні стоять барвники тваринного походження, яких небагато. Це червець - у наших краях, і кошеніль- у тропіках. Личинки цих комах збирали і висушували, перетирали на порошок, який був надзвичайно дорогим. Ним фарбували нитки в насичений червоний колір. Навіть у літописних джерелах повідомляли про податок, що платили до княжого двору, в списку якого значилась "ложка червецю" (мається на увазі фарбувального порошку).

ПІДГОТОВКА ДО ВИШИВАННЯ РУШНИКІВ, ЙОГО ПОЧАТОК, ЕТАПИ ТА ЗАКІНЧЕННЯ
Коли вишивали рушники з рослинним узором, то брали шмат цілого полотна, ні в якому разі не зшитого (що означає перерубану дорогу, а кому вона треба?..), і накладали на старе вишиття. Олов'яною ложкою, або в інший спосіб перетирали, переносили узор на новий рушник. Полотна по довжині брали стільки, щоб було кратне людському зростові. Так, подільські рушники найчастіше короткі - 150 - 180 см, київські, черкаські, деякі полтавські - 300 - 350 см, окремі рушники сягають довжини 450 - 550 см завдовжки.
Тепер, коли є готове полотно, нитки, голки, настає час підготуватися самим до вишивання. З описів та свідчень старших людей це виглядало так. Ніколи не бралися до роботи зопалу. Спочатку про це роздумували, заспокоювались, молились. Рушники весільні та напевно і багато інших, починали вишивати в четвер - Перунів день, щоб мати найвище покровительство, рушники та сорочки на смерть - у суботу (день Сатурна - планети, що символізує долю, карму). Починали вишивати вранці, коли Сонце підходило вгору до зеніту, ніяк не увечері. Коли сідали коло вікна, то так, щоб до світла передом або боком, але не спиною. Далі, взявши голку із засиленою ниткою, читали молитву та побажання, залежно від того, який рушник вишивали. Ці молитви, побажання спрацьовували як програма, що накладалась та вшивалась у рушник. Завжди, після перерви, перед продовженням роботи їх повторювали. Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали як-небудь полотно, а акуратно його складали. Якщо залишати зім'ятим, то і доля так поведеться, що не буде порядку. Коли закінчувалась нитка у голці, то ніколи не втикали голку саму в полотно. Треба було засилити нову нитку, і лише тоді вколоти. Роботу ніколи не клали туди, де сплять і сидять. Навіть краще було покласти на землю чи на долівку. Складену акуратно роботу загортали в тканину, не залишали відкритою.
У багатьох місцевостях жінки вишивали в цілковитій тиші, спокої, таємно, щоб ніхто не бачив їхньої роботи, на противагу існуючому в літературі опису вечорниць, де дівчата вишивали. Можливо, таке спільне вишивання й було, проте не рушників. Бо то річ глибоко сакральна і через те інтимна. В астрологів існує правило - не показувати зоряну карту або космограму чужим людям, тому що сторонній погляд вносить небажану енергетику, що здатна вплинути на перебіг подій. Точно так і вишивання рушників, а особливо весільного, на який стають наречені, вимагає цілковитого втаємничення. Виконану дівчиною роботу мають право бачити її рідні в хаті. Ще в дохристиянські часи існувало таїнство шлюбу. Коли на весільному рушнику благословляли батьки молодих, то в хаті в цей момент не було нікого. Рушник, простелений батьками, молода скручувала в сувій і ховала від стороннього ока. Його після обряду не прали (щоб не змити водою інформацію), а зберігали, так і складеним у сувій, у скрині. Вже по смерті діда і баби їхні нащадки могли показувати всім рушника, говорячи про їхній земний шлях. А ще онуки перешивали Родове Древо з бабиного рушника на свій, на майбутнє весілля. Звичайно, Древо було трохи інше (з точки зору енергетики), бо інша Душа його творила. Але змін у композицію рушника, його сюжет, орнамент ніхто не мав права вносити, бо всі знали, наскільки це важливо. Саме тому, завдяки традиції, яка передбачала суворі неписані правила і табу на внесення змін, ці рушники дійшли до наших днів, незважаючи на тисячі років свого існування.
Кожен кінець рушника починали вишивати знизу вгору, за таким же принципом, як виготовляли ткані рушники. Ніколи не перестрибували з одного кінця до іншого, щоб вишивати окремі елементи. Якщо не встигала наречена, то їй допомагала мати чи хрещена мати, сестра, бабуся, тобто хтось із близьких рідних. Але все-таки годилося б бодай квіточку чи якийсь елемент вишити молодій на рушникові самотужки. В той момент вона повинна була сконцентруватись на вишитті, як ми вели мову про це вище.
Чим давніші рушники бачимо по музейних збірках, тим більше переконуємось, що передусім вишиття творили не заради краси, а задля сакрального наповнення, ритуального призначення. Такі старі експонати часто мають асиметрію у виконанні кінців. Вона не кидається у вічі на перший погляд, але при детальнішому вивченні розбіжності часом просто вражають. Це свідчить про те, що кінці рушника люди свідомо позначали. Тоді виникає питання, заради чого? Завдяки біолокаційному методові, за допомогою рамки та маятника нам разом із художником Ядвігою Василевською вдалося встановити, що кінці кожного рушника, без винятку, мають різнойменні енергетичні потенціали. Коротко кажучи, один кінець має значення "плюс", а протилежний — "мінус". Так само, як кожен організм, предмет у природі. Наприклад, людина має у ногах заземлення — "-", а голова — "+". Навіть ліва і права сторони також різнойменні. Правою вважаєтьеч чоловіча сторона — "+", лівою -жіноча сторона — "-". Усі також знають приклад зі шкільної фізики про диполь води, який має два різнойменно заряджені полюси чи приклад із магнітом. У такому разі відкриття різнойменно заряджених кінців рушника проливає світло на характер застосування рушників у обрядах чи навіть у побуті (засторога одночасно двом людям витирати руки різними кінцями рушника, щоб не посварились). Стає тепер зрозумілим той факт, чому наречені для благословення повинні стояти так, щоб зліва від чоловіка стояла жінка. Отже, рушник, котрий простеляють їм під ноги, також повинен бути орієнтований відповідно. На "+" повинен стати наречений, на"-" — наречена. На рушникові як єдиному шляху вони уособлюють собою об'єднання двох полярностей або двох монадних половинок у єдину монаду — цілісність, гармонію, довершеність. Як же вираховували жінки, який кінець є негативно зарядженим, а котрий — позитивно? Досліди показали (ще їх треба перевірити), що кінець, який вишивають першим, має знак "+", а протилежний — "-". Це виражається навіть у такому частому спостереженні, що перший кінець вишивають із великим бажанням, тоді, як другий — навпаки. Аж часом хочеться вишити зовсім інший узор. Цей процес ніби ілюструється дитячою приказкою — любиш на санках згори кататися, люби і на гору їх возити. У світі полярностей, до котрого належить наш тривимірний простір, усе Життя існує між цими двома енергіями, їх єдністю, притягальною силою і разом із тим протилежністю, категоріями негативного і позитивного.

ВИШИВАЛЬНІ СТІБИ ТА СВЯЩЕННОДІЙСТВО

Сам процес вишивання - робота з матеріалами, відтворення орнаменту на тканині за допомогою різноманітних технічних прийомів - є надзвичайно захоплюючим і не менш сакральним, як робота ткача, гончаря, писанкаря. Всі, хто вишиває, говорять про гармонізуючий характер цієї роботи, який налаштовує їх на молитовно-медитативний стан. Робота над тритомною "Енциклопедією українського вишиття", яку саме проводимо, показала, що в Україні відомо понад 200 швів. їх можна згрупувати за технічним виконанням до 20 технік. Поринувши в захоплююче їх вивчення, що можливе у студії українського вишиття "Оріяна" (на базі Українського центру народної культури "Музей Івана Гончара"), кожен із майстрів чи учнів-новачків вирізняє самостійний характер певних стібів. Причому кожна вишивальниця виказує свою зацікавленість, любов до одного вишиття чи спокійне ставлення до іншого. При детальнішому вивченні швів, спираючись на власні відчуття та спостереження, можу констатувати, що характер нанесення стібків на полотно має значення і впливає на енергетичну картину вишиття того чи того орнаменту. Рука, що тримає голку з ниткою, весь час повторює рухи у певній послідовності. Найчастіше це коливальні спіралевидні рухи. Наприклад, якщо подивитись на вишиття двобічним настилуванням, то кожен елемент в узорі складається з окремої сплющеної спіральки. Спіраль - одна з найпоширеніших форм, моделей Світобудови, яка надзвичайно сильна в енергетичному плані. Інші стіби повторюють характер ткання, голка при цьому виконує роль ткацького човника. До таких швів належать занизування, заволікання, низь. Нитка, яка застеляє полотно і формує орнамент, працює подібно до сканера або роботи променя на екрані монітора. При цьому нитка залишається на поверхні або під сподом полотна, тобто стає видимою і невидимою. Вишиття тоді чітко нагадує негатив і позитив.
Окрему групу становлять шви, виконані технікою хрестикування. Перехрещені стібки, так як і перехрещені рухи (наприклад, хресне знамення руками), мають іншу енергетичну картину. Хрест належить до знаків, що активно захищають і, разом із тим, дають змогу під'єднуватись до армонії Природи, її священної Тетради - чотирьох формотворчих стихій. Надаючи перевагу певним швам, людина тим самим виказує своє енергетичне чуття та резонанс, потребу в тій чи іншій якості енергетики.
У книзі "Таємна доктрина Гермеса Трисмегіста" Тетяна Платонова дуже цікаво оповідає про характер передачі та втілення ідей Творця. Ідеї він започатковує у вигляді схем, їх потім приймають високі службові духи, переживають їх і передають ієрархічно нижче. Схеми працюють як матриці, за якими далі розгортається велична панорама ткання Полотна Життя, Тканини Світу. Ці описи такі близькі до термінології, яку вживають майстри, знавці вишивання, що дух перехоплює. Адже справді, починаючи вишивати рушник чи інший виріб, людина уподібнюється Творцю. Спочатку йдуть думки (обдумування ідеї), розрахунки. Далі готується схема вишивання, підшуковуються необхідні матеріали (матерія!) — полотно, нитки. І лише потім настає час для матеріалізації — проявлення Ідеї в Матерії.
Необхідно відзначити, що традиція передбачала виконання вишивальницею таких моментів:
По-перше, працюючи, ніколи не випорювали "помилки". Ті "помилки", що ставалися на полотні, при їх "виправлянні" вносили деструкцію в енергетику рушника. Як не можна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти
далі. Рушники, котрі вишивали з піснею і молитвою, з асиметрією і різними мітками,
вражають нас своєю "живістю", а ті, які технічно бездоганно виконані - нецікаві, холодні, безсердечні (вишиті тільки розумом)
По-друге, рушники в минулому виготовляли так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі людям, а невидимий — думки та бажання. Останні для людей невидимі і часто йдуть усупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися людям гарними. Проте перед Богом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути в цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.

СЕМАНТИКА КОЛЬОРІВ

Включно до початку XX сторіччя ті регіони України, де побутували вишиті рушники, донесли до нас кольорову гаму, яка була характерна упродовж тривалого відтинку історії. Очевидно, ця палітра також збереглась завдяки традиції.
За кольорами рушники можна поділити на декілька груп. У деяких музеях, наприклад у Полтавському краєзнавчому, їх навіть систематизовано за кольоровою гамою вишиття. Але перш, ніж братися до такої характеристики, згадаємо, що палітра веселки, яка складається з семи основних кольорів, утворюється в результаті розкладу, дисперсії білого світла. Ця палітра розташовується між чорним та білим, який, власне, є сумішшю кольорів. Чорний та білий - це кольори тих-таки схем ідей або матриць, за якими Творець побудував Світ. Тому вишиття білими та чорними нитками на білому полотні, котре поширене по всій Україні, належить до найдавніших. Інформація, записана у білих та чорних орнаментах, без перебільшення, стосується найвищих планів Буття. Ці два кольори дуже часто поодинці і разом символізують Життя і Смерть. Тому їх бачимо в рушниках на смерть, а також у поминальних та рушниках на піст. Біле світло є іпостассю Бога-Отця, а золоте — Богородиці. На Поділлі поширені вишивки білими та жовтими (пшеничного кольору) нитками, а дорожчі зразки — білими та золотими нитками. Цей колорит, як і квітка ромашка або яйце з білком і жовтком несуть у собі символічне, сакральне поєднання батьківської та материнської енергій. Очевидно, саме тому білим вишитим рушником зв'язують руки молодим, про що й співається у одній з весільних пісень із Центральної України:
Один дала, другий дала (старостам — примітка Ю.М.)
На третьому стала.
А четвертим білесеньким
Руки пов 'язала.
Білий — це колір сили, адже він містить усі кольори. Поширений вислів - "білий світ". Білі вишивки не розраховані на чуттєві враження, а скоріше для розуму, роздумів, для духовних потреб. Вони сприймаються вищими духовними центрами (чакрами) людини. Біле випромінює силу, енергію. Тому в білому житлі, в білому одязі людина швидко відпочиває, відновлює сили. Якщо йти в людне місце, то добре одягатись у біле вбрання, оскільки воно активно захищає.
Чорний колір як антипод білого, навпаки - вбирає в себе енергію, інформацію. Старші люди, хранителі мудрості, носили чорноколірні вишивки, тобто утримували в собі інформацію. Тому чорний колір не лише колір смерті. Поділля - регіон України, який демонструє активне використання чорного в побуті та вишитті сорочок. Цікаво, що весільні сорочки в багатьох районах вишивали чисто чорними узорами низзю. Чорний - це також колір землі, багатства, урочистості. Недарма він так поширений у святковому вбранні, в дорогих тканинах. Чорний колір ще називають контактерським.
Сенситивні люди, які наділені яснобаченням, яснослуханням, можуть приймати інформацію з високих планів, записуючи її лише чорним чорнилом. Тому й узори в чорному кольорі можна назвати також контактерськими.

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Востаннє редагувалось Eva в 17 Вересня, 2011 17:53, всього редагувалось 1 раз.

Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2011 17:00 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 02 Лютого, 2009 14:46
Повідомлення: 3279
Репутація: 627
а картинки где ... !? ))

_________________
Betrubt Nicht , Sei Glucklich ... ! :Yahoo!:


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2011 17:06 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Дерево Всесвіту у традиції народного рушника
http://www.bereginya-rodu.org/statti/rushnyky.php
 Open
Дерево Всесвіту відображає міфологічні уявлення наших пращурів
про світобудову. Крона дерева символізує світ Прави – світ богів
та всесвітніх законів, стовбур позначає Яву – це матеріальний,
проявлений світ, де ми з вами живемо. Коріння дерева сягає в
Наву – це підземний, потойбічний світ.
Отже Дерево Всесвіту умовно можна розділити на три поверхи, що
символізують три світи: небесну Праву, земну Яву та підземну
Наву.
За одним із міфів, сонце вдень світить на землі, а вночі йде
освітлювати потойбічний світ Нави. Можливо це уявлення виникло
тому, що в одній із місячних фаз біля яскравого тоненького
місячного серпа ледь видніється великий блідий диск. Завдяки
цьому створюється враження, ніби сонце пливе човном по нічному
небу.
Тому дерево починається з великої квітки, яка позначає
потойбічне сонце – це світ Нави. Дві квітки, які дивляться вгору
позначають світ Яви. Завершує Дерево квітка, яка позначає Сонце
- Творця – світ Прави. Нижня і верхня квітки можуть різнитися за
формою, але не відрізняються за розміром. Між Правою і Навою, у
Яві, може бути кілька рядів квітів, залежно від того, яка саме
інформація зашивається в рушник. Якщо рушник має одну додаткову
гілку (чотири поверхи) - він сприятиме реалізації планів,
матеріалізації своїх ідей, принесе із собою добробут та статок.
„П’ять поверхів” сприятимуть будь якій творчій справі, надихнуть
митців на створення матеріальних та духовних цінностей. „Шість
поверхів” символізує єднання Бога і людини, допоможе на шляху до
духовної та фізичної досконалості. „Сім поверхів” символізують
таємниці Всесвіту, підключення до невидимих світів та тонких
енергій.
З міфологічної точки зору верхня квітка є Дажбогом бо „Права є
таємно уложена Дажбогом”(Велесова книга), а нижня - Богом
Велесом, Богом підземного світу, якого уявляли у вигляді вола зі
срібними рогами – ці роги символізували молодий місяць – човен,
який везе сонце: „Молили Велеса, отця нашого, хай потягне в небі
комонь Суражіїв” (Велесова книга).
Дерево не несе в собі концепції добра та зла: Дажбог обігріває
та освітлює землю, а Велес напуває її підземними водами та
життєвими соками. І те і друге однаково важливе для
підтримування життя на землі, тому верхня й нижня квітки мають
однаковий розмір. Велесова книга говорить з цього приводу: „Се
не може бути в інший час, коли б хтось не втримався і сказав
нерозумне про Чорнобога, а інший, теж у радогощах, – про
Білобога...”
Своє проявлене життя людина може запрограмувати на рушникові,
тому кількість гілок на дереві може бути різною.
Три гілки означають священну світотворчу трійцю: Небо-Земля-
Людина, Вогонь-Вода-Життя, Батько-Мати-Дитина, тобто чоловічу й
жіночу сутності Всесвіту, які породжують життя. У міфології
трійця постає як Дажбог-Перун-Макош, де Перун позначає боротьбу
двох протилежностей, та, одночасно, дитя, народжене внаслідок
цієї боротьби, і виступає в іпостасі Леля – бога кохання.
Чотири гілки – це чотири формотворчі стихії – вогонь, повітря,
земля та вода, – втілення ідеї на матеріальному плані. Це
засіяне поле, яке має повернути людську працю. Його можна
зустріти у візерунках із ромбів і квадратів. Це запліднена
Батьком Небом – Сварогом Мати Земля – Рожаниця. Це життєдайна
qhk`, яка принесе з собою здоров’я, добробут, продовження роду.
П’ять гілок на дереві тотожні п’ятипроменевій зірці, де
вершина символізує Дух, Людину, та її владу над чотирма
стихіями. З погляду народного світобачення, людина є онуком
Божим, його помічником, втіленням Бога-Творця, власне, творцем
на землі. Залежно від того, куди спрямована п’ята гілка: вгору
чи вниз, людина уособлює Рода Всевишнього і являється Родом
Земним, творить матеріальні цінності або втілює Бога Велеса,
який сприяє розвиткові мистецтв, створенню духовних цінностей.
П’ятипроменева зірка широко застосовується в окультних науках,
зокрема перевернуту використовують сатаністи. Тут слід
зауважити, що народний світогляд не є дуальним, тобто не
поділяється на добро й зло, хороших і поганих Богів: ”Білобог і
Чорнобог б'ються – і небо тримають, аби світу не бути
повергнутому” (Велесова книга). Є сили, які можна використати з
добрими або лихими намірами, але це вже власний вибір людини.
П’ятикутну перевернуту зірку можна побачити на державному гербі
України в тому ж таки значенні потойбічного світу. Символіку
двох зірок відобразила й християнська церква в своїх святих
Петрові та Павлі, де Павло символізує верхній світ, а Петро –
нижній (його було розіп’ято догори ногами). Підсумовуючи все
вище сказане, можна сказати, що п’ятигілкове дерево подарує
натхнення, посилить творчу інтуїцію, сприятиме науковій та
творчий діяльності.
Шість гілок повертають нас до початку – тригілкового дерева,
але відображають вони мить поєднання між чоловічою та жіночою
сутностями. Докладніше розглянути це можна за допомогою
шестикутної зірки, яка утворюється шляхом накладання двох
трикутників: один вершиною вверх – позначає небесний вогонь,
чоловіча сутність, а другий вершиною вниз – підземний вогонь,
розжарене ядро землі, жіноча сутність. Це поєднання трикутників
являє собою літеру Ж – життя. У різних міфологічних системах цей
знак має різні назви, але залишається однаковим за суттю. Так,
на наших землях він виступає як „Щит Дажбога” - дающого життя
Бога, на інших „Зіркою Давида” – Да-вита – дающого виту (життя),
„Громовим колесом” – як пам’ятаємо, Перун, бог грому, уособлює
собою боротьбу між чоловіком і жінкою, внаслідок якої
з’являється життя.
У подальшому розвитку змісту цього знака він почав
символізувати сходження Божественного духу на людину, їх
єднання, де чоловічим початком виступає Бог, а жіночим – людина.
Внаслідок їх взаємопроникнення відбувається духовний зріст
людини, починається її духовне життя.
Сім гілок відтворюють ідею воскресіння, повернення до своїх
духовних витоків.
Це своєрідна дорога на небо, стадії від смерті до воскресіння.
Сім тижнів (сорок днів за шестиденною календарною системою, якою
користувались наші пращурі,) душа підіймається на небо на
зустріч з богами та душами предків. Це сім чакр, які підключають
людину до божественних енергій і позначають сім стадій, які
повинна пройти людина в своєму духовному розвитку. В
міфологічному трактуванні це земний вогонь Семаргл, який
проходить сім небес (семь глав), підносячи пожертву на сьоме
небо та з’єднуючись там з богами. Іншими словами, це
матеріалізований дух – вогонь, який несе одухотворену матерію –
результат людської праці, творіння людини („Ми ж польову жертву
даємо і від трудів наших – просо, молоко, а також тук.” Велесова
книга), щоб поєднатися зі своїм першоджерелом.

Іноді на стовбурі дерева вишивають п’яти, шести чи
qelhoek~qrjnbn~ квітку або зірку, підсилюючи таким чином
енергетику рушника. Досить часто їх замінюють восьмипелюстковою
квіткою або зіркою, втілює собою священний камінь Алатир.
Символіка Алатиря складна й багатозначна, так як він об’єднує
в собі всі попередні символи. За народними переказами цей камінь
лежить у Вирії посеред світу, на ньому росте Дерево Життя, під
ним знаходиться безкінечна кількість живих зародків, які Дажбог
щовесни розсипає по землі, біля нього б’є джерело із живою
водою, яка розходиться по всьому світу. По ньому б’є молотом
Перун-Громовик, викрешуючи іскри-блискавки й проливаючи на землю
весняний дощ.
Тут присутні Батько Небо і Мати Земля в мить їх поєднання -
знак Алатиря твориться із двох хрестів – прямого (чоловіча
сутність) та косого(жіноча сутність) або ж накладанням квадрата
і ромба.
Назву цього символу можна трактувати як „Червоний Бик” – Ала-
тир – алий тур. Туром або ж биком у міфології виступає сонце –
Дажбог. У народі Алатир має назву „Червона Зоря”. Зоря може бути
ранковою та вечірньою, отже в назві відображено схід і захід
сонця. Це символічний перехід із нижнього світу в верхній (схід)
та, навпаки, із верхнього в нижній (захід). В колядках – це
красна панна, яка в неділю рано пере рушники на краю Дунаю
(небо) і випускає у воду золотий перстень(сонце). У народній
символіці вона тотожна червоній калині, у жіночому одязі її
символізують червоні корали.
Червона Зоря є передвісницею народження сонця, її колір
символізує кров, яка проливається з народженням дитини.
Одночасно Червона Зоря може позначати смерть: так у Велесовій
книзі зорею виступає Мати-Слава, яка є провісницею перемоги і
загибелі („Б’є крилами Матирь-сва і співає пісню до січі. А та
птиця і не сонце, а од зорі, була нею”).
Алатир лежить під коренем дерева життя, тому він може
символізувати нижній світ Бога Велеса, якого уявляли як вола,
між рогами якого знаходиться зародок-Сонце. Зародок-Сонце тут
втрачає активну чоловічу функцію й набуває жіночих рис. У
народній традиції це простежується в колядках, де господар
виступає як Місяць, господиня – Сонце, а зірки – діти.
Віл – це оскоплений, не здатний до запліднення бик, як не
здатне нічне світило обігріти (запліднити) землю. Зародок на
рогах Велеса виступає явищем здатним до видозмінення, до
переходу з одного стану в інший, а перехід, повертаючись до
сказаного, символізує Червона Зоря, яка стала невід’ємною
частиною образу дівчини на виданні. Червона зоря символізує
також кров – ознаку того, що дівчина готова до материнства. У
колядках це звичний образ батька та дорослої доньки, яка готує
рушники до весілля.
Цю ж символіку зустрічаємо у весільній обрядовості, коли
родичі молодої перегороджують двір не пускаючи молодого. Тин,
яким обгороджено двір, тут виступає батьком, рогами Бога Велеса,
де знаходиться Червона Зоря – наречена. У європейській традиції
це простежується в звичаєві, де батько веде доньку до олтаря
(пор. Алатир) і передає її майбутньому чоловікові.
Поступово ми підійшли до ще одного значення Алатиря – миті
поєднання чоловічої й жіночої сутностей, яке знайшло своє
відображення в міфології та народних звичаях. Отже, повертаючись
до весільного обряду, наречений має увійти в двір й забрати свою
наречену. Подібне відбувається під час Андріївських вечорниць в
обряді кусання калити, де пан Коцюбинський прагне вкусити
Калиту, а пан Калитинський намагається не допустити цього. В
міфах – це Перун, який бореться зі змієм (одне з уособлень
Bekeq`), щоб випустити воду. Перемога символізує акт поєднання
чоловічого й жіночого начал. Червона Зоря позначає кров –
перехід від дівчини до жінки, внаслідок якого народжується
дитина, а в космічному акті між небом і землею – сонце.
Народний світогляд підніс статевий акт до священодії,
світотворчого акту, де приймаючи участь у творенні дитини
чоловік і жінка приймають участь у творенні Всесвіту.
Символіка Алатиря відображена також на тризубі, де Перун
(середній зуб) пускає стрілу у Велеса ( його роги позначає нижня
частина тризуба у вигляді сердечка). Перун виступає тут фалічним
символом, а роги Велеса символізують жіноче лоно.
Алатир символізує космічну гармонію між духовним і
матеріальним, небом і землею, чоловіком і жінкою. Він уособлює
могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Вишиваючи
Алатир на Дереві Всесвіту, жінка прагнула врівноважити
викликанні нею енергії, спрямувати за їх допомогою своє життя
шляхом гармонійного розвитку, наповнити божественною силою свій
дух, тіло, простір в якому знаходиться.

Вишивка доповнюється безкінечником, який вишивається по краю
рушника. Зображені на ньому листя та плоди дуба, хмелю,
винограду символізують чоловічий початок, квіти та ягоди –
жіночий.

Використання рушника із зображенням Дерева Всесвіту,
здебільшого пов’язане із проведенням обрядів. Існує думка, що у
давнину він висів на покутті замінюючи образи Богів. Із
насадженням християнства рушник залишився на місці, але його
роль від захисника - оберега спростилася до прикраси для ікони.
Хоча слово „спростилася” мабуть вжито тут дещо поспішно, адже
ікони змінювалися вождями, вожді фотокартками рідних, а рушник
як і за сотні років до цього залишався святим оберегом у
червоному кутку.
Широке застосування Дерево Всесвіту знайшло у весільній
обрядовості. Воно зображувалося на весільному рушникові, на який
ставали молоді. При виготовленні цього рушника керувалися
певними правилами:
- Довгий рушник (3 - 4 м) – символ довгої дороги подружнього
життя.
- Рушник має бути суцільним – зшитий рушник розрізає дорогу
молодих;
- Кінець, який вишивався першим є чоловічим, другий – жіночий,
тому ці кінці можуть дещо різнитися. Від того чи вірно стануть
молодята на рушник залежатиме буде чоловік головою роду чи
підкаблучником, матиме жінка надійну опору чи змушена буде сама
нести тягар сімейного життя.
- На середніх гілках дерева вишивали птахів, обернених один до
одного. Птахи обов’язково мають сидіти на дереві, так як птахи
біля дерева символізують померлі душі й можуть накликати ранню
смерть.
- Рушник починали вишивати у четвер(день Перуна), потай від
стороннього ока.
Крім вищезазначених функцій Дерево Всесвіту вишивали на
рушниках на яких подавали хліб-сіль, прикрашали стіл, вішали над
молодими, обдаровували гостей.
Поховальні рушники починали вишивати в суботу, шилися вони
білим по білому, тут дозволялося використовувати мережані шви,
що символізували потойбічний світ. Зверху над деревом вишивали
пташку, яка позначала душу, що полинула в небесні світи.
Зображення Дерева Всесвіту, за логікою, мало б
bhjnphqrnbsb`rhq в родильних обрядах, так як воно несе в собі
ідею відродження. Можливо саме такий рушник дарували повитусі.
Нажаль, дослідники сприймали рушник як суто декоративний елемент
обряду, а не як носія давніх ведичних знань, закодованих у
квітковому орнаменті, тому відомостей про те в який момент
використовували певний рушник дуже мало. Проте, виходячи із суті
обрядів та смислового навантаження візерунків можна спробувати
поновити давні знання, які так бережно передавали нам наші
пращурі на своїх рукавах та рушниках.


Дерево Роду досить часто плутають із Деревом Всесвіту, вважаючи, що вони несуть однакове смислове навантаження. Тому потрібно чітко розмежувати ці поняття.
 Open
Дерево Всесвіту символізує Бога Рода, в якому об’єднані усі Боги – це небесний, божественний Рід.
Дерево Роду символізує гілочку із Дерева Всесвіту, пересаджену на землю – це земний, людський рід, в якому об’єднанні пращурі з їх нащадками, нині живущими та ще не народженими.
Дерево Всесвіту вічне, Дерево Роду, як і людина, підвладне земним силам, воно може зламатися, засохнути, його життєві сили може висотати рослина – паразит. Тому, вишиваючи Дерево Роду жінка строго дотримувалася віками вироблених канонів, вірячи, що вони допоможуть захистити її рідних від лиха.
Виростало Дерево Роду із горщика – вазона, звідси походить ще одна назва візерунка – Вазон– символ чоловічого початку, з якого починається рід.
З горщика піднімається стовбур, він має бути міцним, адже це символ міцності роду. На стовбурі не можна малювати ніяких деталей, вони виснажують дерево, а отже знесилюють рід.
Дерево Роду має п’ять гілок – це відгомін прадавнього вузликового письма, яким передавалася інформація про рід, його геральдику. Різноманітні конфігурації із п’ятидільних мотивів зустрічається в давніх гуцульських та подільських низинних узорах і складає основу багатьох геометричних орнаментів, наприклад конструкція з п’яти ромбів, яка має назву „геральдичний вузол”.
Нижні гілки схилені до низу, в світ Нави – це прадід та прабаба, які уже померли або ж готуються до переходу на інший світ. На цих квітках не малюють ягідок, зерняток та вусиків, що виступають символами продовження роду.
Інші три гілки символізують дідів, батьків та дітей. Вони тягнуться вгору, в деяких випадках ці гілочки ніби виростають одна з одної показуючи таким чином безперервну спадкоємність поколінь.
На верхніх гілочках доречно використати символіку продовження роду, так як саме дітям належить виконати свій священний обов’язок перед Родом, щоб душі пращурів , які знаходяться у наві, могли повернутися на білий світ у нащадках і продовжити свій шлях духовного розвитку.
Ці квіти можуть мати овальну форму із зернами в середині, символізуючи собою матку, що утримує. Їх не можна опускати голівками донизу, щоб не накликати викидня або безпліддя.


Зображення

Купиш?))

Завершую вишивку.

Ціна йому не менше 250 долярів.

Продам за 1000 грн

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Востаннє редагувалось Eva в 17 Вересня, 2011 17:49, всього редагувалось 3 разів.

Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2011 17:15 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 02 Лютого, 2009 14:46
Повідомлення: 3279
Репутація: 627
было бы бабло на ету хрень то купил бы нераздумывая ... ! :)
во первых красиво, во вторых ручная работа и в третих глубокий сакральный смысл в узорах ... :)
апять же красное, чорное и белое ... ))
одна из маих любимых цветовых гам ... :)

_________________
Betrubt Nicht , Sei Glucklich ... ! :Yahoo!:


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2011 17:17 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
Це весільний за всіма правилами оберегів.

Додано через 58 секунд:

продаси німцям своїм як сувенір за 250 долярів і ще й 1000 грн заробиш)))))))))))

 Open
Сенситивні люди, які наділені яснобаченням, яснослуханням, можуть приймати інформацію з високих планів, записуючи її лише чорним чорнилом. Тому й узори в чорному кольорі можна назвати також контактерськими. Однак, поєднання чорного з білим використовується більше в тканих рушниках, ніж у вишитих. Можливо через те, що чорно-білі вишиті рушники, як і чорно-білі писанки, так широко задіяні в поховально-поминальній обрядовості, зникли через постійну потребу в ужитку й, разом із тим, із втратою традиції, замінилися іншими рушниками.
Найпоширенішу групу становлять рушники, вишиті виключно червоними нитками. Це характерно для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Слобожанщини, Полісся. Червоний колір, як найбагатший, найкрасивіший, притаманний для всіх народів світу. Його використання в одязі, особливо дитячому, юнацькому, весільному та в ритуальних тканинах надзвичайно широке. Через те, що у регіонах Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини вишивали червоні рушники для весільного обряду, а також використовували в побуті після весілля, вони й становлять основу багатьох музейних зібрань.
Червоний, як і білий, є сильним, найбільш активним, порівняно з іншими кольорами. Він випромінює енергію і через те незамінний у весільних рушниках. Його функція як сильного імпульсу у весільній ініціації і, разом із тим, кольору, що захищає, просто неперевершена. Весільні рушники і вбрання найбагатші на червоний колір і найкраще оздоблені. Це пояснюється і тим, що до весілля є достатньо часу для підготовки, тоді як, "смерть і родини не знають години". Весілля - це кульмінаційна точка життя, тож обряд, що тривав, як правило, тиждень, мав бути належним чином підготовлений та обставлений із різних міркувань.
Зараз досить популярним у світі стало китайське стародавнє мистецтво облаштовувати дім, яке називається фен-шуй. У ньому для червоного кольору відводять почесне місце. В житлі розвішують червоні ліхтарики, червоні китиці з дзвониками для того, щоб привабити життєдайну енергію ци. В українців цю роль у хаті завжди відігравали рушники. Вони створювали той неповторний настрій, колорит і наповнювали собою простір помешкання, насичували його атмосферу, захищали її від дисгармонії.
Досить широко представлено вишиття в рушниках червоними та синіми і червоними та чорними нитками. Така двоколірність характерна з прадавніх часів. Хоча правильніше сказати - триколірність, адже треба завжди враховувати білий колір полотна. Червоно-синя гама символізує ніби поєднання активного гарячого чоловічого червоного кольору з пасивним холодним жіночим синім. У рушниках Наддніпрянщини, Слобожанщини синій колір поряд із червоним бачимо значно рідше. Хоча відомі рушники, вишиті суцільно цим ("пісним") кольором. Їх вивішували в піст поряд із білими або й поєднували в одному узорі сині та білі нитки. Пісним також є поєднання синього з чорним. Синій барвник добували з індигоносних рослин у тропіках. Його здавна завозили на терени України. Проте на Правобережній Україні, особливо на Поділлі, червоний і синій поєднуються в орнаменті у цілковитій рівновазі. Якщо йде ритм мотивів чи геометричного стрічкового орнаменту, то червоний чергується з синім напереміну. Навіть кінці рушника виходять врівноваженими. Якщо на них вишито, скажімо, по 9 мотивів, то один кінець буде мати 5 мотивів червоних, а 4 — синіх, а другий кінець рушника з такою ж точністю, тільки навпаки.
Вишивання червоними і чорними на білому, безперечно, в багатьох викликає асоціацію з класичними, хрестоматійними зразками українського шитва. Ці кольори називають ще трипільськими. Хоча їхнє поєднання старе як Світ. Це гармонія двох сильних кольорів божественної графіки - білого і чорного з не менш сильним, пульсуючим червоним, що утверджує Життя. Червоне і чорне - це не тільки любов і журба, за висловом українського поета. Це також, як і червоне та синє, — поєднання активного і пасивного. Хоча, як не дивно, ці кольори стоять у палітрі поруч - червоний сусідить з чорним. Треба також мати на увазі, що з часом у багатьох червоно-синіх орнаментах синій колір було замінено на чорний.
Окремо у вишитті рушників стоїть жовтий колір. Суцільно ним рушників не вишивали, але як компонент, він досить символічно, а за естетикою - виразно поєднується з іншими кольорами. Жовтий із синім - прадавнє поєднання кольорів, що стало для українців символом державності. Але, окрім поверхневої символіки про жито і пшеницю, заслуговує на увагу, як на мою думку, давніше окультне тлумачення жовтого, як небесного вогню - Сонця, Небесного Царства і синього, блакитного - як води, потойбіччя. Зрештою, правильне їх розташування на прапорі України повинно було б бути таке - вгорі жовтий колір, знизу - синій.
Поєднання червоного, чорного і жовтого кольорів поширене на рушниках переважно Правобережжя — Черкащини, Київщини, Поділля. Жовтий символізує Божественну Мудрість — якість, яку людина набуває внаслідок багатьох втілень на Землі. Мудрість - це гармонійний сплав Знання, Волі і Любові. Жовтий колір може також у вишитті замінювати золотий. Широке використання золотих ниток колись було неможливе і через дорожнечу, і через складність їх виготовлення.
Окрім розглянутих вище конкретних кольорів, які становлять основу більшості вишивок України, в тому числі й рушників, є багато варіантів вживання ниток, фарбованих у різноманітній рослинній сировині. Це тепла гама від світло-жовтих, вохристих до темно-коричневих тонів, сіра гама — від сіро-блакитного (фарбування "куницями") до темно-сірого і чорного, різні відтінки зелених і зелено-коричневих тощо. Якраз поліхромні вишиті рушники здавна були характерними для Правобережної України, зокрема Поділля. До речі, колорит Поділля та й орнаментика також дуже перегукуються з віддаленими теренами світу — індіанцями Америки, Індонезією та деякими іншими. На цих землях для вишивання брали вовняні нитки, які набагато краще фарбуються і утримують барвники, ніж нитки з рослинних волокон. Починаючи з XIX сторіччя, коли було відкрито анілінові барвники, розширюється спектр кольорів у рушниках. Однак це використання, яке дало змогу зробити яскравішими вишивки, стало причиною занепаду як з точки зору сакральної, так і декоративної також. У світі зараз знову повертаються до натуральних барвників, які є екологічно чистими, естетично привабливими і енергетично не порівнюваними з хімічним фарбуванням.

СЕМАНТИКА ЧИСЕЛ
Древні мудреці говорили, що Природу складають числа, і все, що ми бачимо довкола, можна передати за їх допомогою. Такі глибоко символічні речі, як рушники, тим більше передають нам інформацію у числах. Адже має значення, наприклад, з яких лементів складається Древо, яка кількість елементів, скільки пелюсток мають квітки та багато іншого. Має значення конфігурація геометричних мотивів та кількість елементів, що складають певну цілісність.
Числа поділяються на непарні і парні. Перші здебільшого співвідносяться з духовною природою, а другі — з матеріальною, земною. В іконографії рушників задіяні одночасно різні числа, створюючи гармонію, рівновагу.
Одиниця виражається найчастіше в центральному мотиві чи сюжеті, до яких належать Дерево Життя, восьмикутна Зоря чи восьмидільний мотив. Символіка їх зводиться до зображення Єдиного Творця. Одиниця — це Сонце, центр, який зв'язує все воєдино. Одиниця є основою всього життя, всіх чисел.
Двійка позначає світ полярних форм, дуальність, у східній традиції - інь і янь. У геометричних орнаментах основу найчастіше складає кадуцей - подвійна спіраль, одна нитка якої символізує еволюцію (прогрес), а друга інволюцію (регрес). Сюди ж належить і двобічна симетрія Древа. Пара птахів обабіч нього, парні мотиви по обидва боки Древа. Також на плечових полтавських рушниках на кінцях вишивається по два деревця - символ подружнього єднання. Дуальність проявляється і в двох кінцях рушника, які мають різнойменний енергетичний потенціал.
Трійка на особливому місці і належить до ряду Священних Чисел — 3, 7, 12, 60. Трійка досить широко зустрічається в числовій символіці рушників. Часто стрічкові геометричні узори на рушниках розташовуються вертикально по три, що співвідноситься із трьома світами — підземним, земним і небесним, з трьома нитками спіралі — де, окрім двох напрямків руху (еволюції і інволюції), показано середній стрижень, що відповідає сталості ідеї Творця. З іншого боку, 3 — це символ троїстої природи Універсуму (Небо, Земля, Людина). Принцип троїстості відображений в іконографії найпростішого Древа, що нагадує Трійцю (Три Суті).
Четвірка, Священна Тетоада. найчастіше постає в геометричних мотивах квадрата, ромба, перехрещеного ромба. Компонування подільських рушників часто передбачає два яруси по два мотиви, мотив вікна з чотирьох квадратів. Священна Теграда — це чотири формотворчі стихії, про які ми згадували вище — Вогонь, Повітря, Земля і Вода. Все живе, що можемо бачити на фізичному плані, є результат їхньої роботи, матеріалізації ідеї Творця. Тому більшість геометричних узорів складається з чотирикутників, оскільки вони відображають матрицю творення, втілення ідеї на матеріальному плані.
П'ятірка також зустрічається часто, особливо в давніх зображеннях Древа Життя з 5 квіток. Очевидно це співвідноситься з Древом нашої п'ятої арійської цивілізації. Число 5 — це число Людини як в окультній традиції Сходу, так і Заходу. Пряма пентаграма символізує Дух (вершина п'ятипроменевої зірки) і його Владу над чотирма стихіями. Нерідко зображуються в композиціях геометричних та й рослинних орнаментів поодинокі п'ятпдільні мо-гиви з квадратиків. Конструкція з 5 ромбів, яка має назву "герддь-;іични,й пузом" складає основу багатьох геометричних орнаментів. Сама назва промовляє як-
би за себе. Різноманітна конфігурація їх, особливо в давніх гуцульських та подільських низинних узорах, показує відгомін прадавнього вузликового письма, яким передавалась інформація про рід, його геральдику.
Шість, як подвоєння трійки, символізує втілення Божого Плану на Землі. Взаємопроникнення двох трикутників і утворення в результаті цього шестикутної зірки також виражає цю ідею в геометричних узорах. У складній, космічній інтерпретації — це символ єднання Макрокосмоса (Бога) і Мікрокосмосе (Людини). Трикутник, спрямований вершиною донизу, символізує собою Божественний Дух, що сходить на Землю та Людину. Трикуїник вершиною догори — це символ Людини, що прагне до Неба, до духовної та фізичної досконалості, до досягнення Космічної Свідомості. На "черницьких" рушниках Черкащини часто постають шестипелюсткові квітки на лозах-безконечни-ках з винограду. Цікавий варіанігеометричного орнаменту з шестикутних зірок подає полтавський рушник із Опішні.
Сім — число, що повсюди зустрічається в природі і належить до ряду Священних Чисел. Усі світи, видимі і невидимі, проявляють себе як семиричні. Дуже часто Дре-во зображують із сімома гілками, часто в супроводі семикутних зірок (зірок магів, астрологів). Є сім кольорів і сім нот музики. Також сім основних духовних центрів, або чакр, у людини, які теж співвідносяться з кольорами та нотами. Сім — це число таємниці. В усіх народів число сім надзвичайно поважалось, оскільки воно лежить в основі всієї еволюції.
Вісімка, як і шістка, символізує злиття, проникнення двох світів — духовного і матеріального. В рушниках із Древом досить часто зображують восьмипелюсткові квітки. Але найчастіше вісімка проявляється в геометричних орнаментах у вигляді восьмикутної зірки (народна назва-^цовна рожа" або • "рожа"). Цю зірку часто бачИМо"в подільських рушниках і ще частіше в орнаментах чоловічих і жіночих сорочок по всій Україні. Вісімка символізує космічну гармонію, рівновагу всіх речей.
Дев'ять — число повної досконалості, в ньому містяться всі числа від 1 до 9. Це трикутник трьох (тричі по три) — повний образ усіх світів. Це число посвячення в таємниці життя, смерті і переродження. Це число високої мисли-тельної і духовної активності. Число високої свідомості Христа, до якої прагне все людство.
Десять — одне з досконалих чисел, що утворюється від складання перших чотирьох елементарних чисел (1+2+3+4=10). Десять — це Божественна повнота, воно означає повний шлях життя. Знак десятки складений з одиниці, що означає буття, та з нуля, що виражає небуття, тобто воно містить у собі Дух та Матерію.
Дванадцять — це знаменита дюжина, одне із Священних Чисел, досконале число, символ закінченості. Насамперед це — 12 космічних законів буття, а також 12 знаків Зодіаку, 12 місяців у році, 12 годин дня і ночі, 12 апостолів та ін. У семантиці Дерева Життя це число зустрічається також поряд з іншими. Наприклад, на "черницьких" рушниках 12-пелюсткову квітку часто вишивали на середині стовбура Дерева.

ТРАДИЦІЙНІ КОМПОЗИЦІЇ
РУШНИКІВ ТАЇХ ОСНОВНІ
СИМВОЛИ І ЗНАКОВІ
СИСТЕМИ
Усі вишиті рушники можна розділити на групи за характером сюжету, композицією, найголовнішими з яких є: Дерево Життя; центральний мотив — восьмикутна зірка, восьмилільний мотив, ромб, хрестдощо; окремо розташовані мотиви; космогонічні сюжети; решітка; кількаярусна композицій; стрічкова орнаментація.
Розглядати семантику можна в трьох площинах:
екзотерично — що означає вивчення форми символу, його складових частин, ліній, кольорів та інших параметрів, що лежать на поверхні, відкритій для емпіричного вивчення з допомогою органів чуття;
понятійно — сюда входить проникнення до ідеї, що лежить за символом, яка може бути виражена в його імені, до його змісту, до його значення як цілого або до часткового значення. Ця характеристика символів може бути бездонною "криницею", з якої кожен отримує інформацію залежно від його ерудиції, ступеня розвитку інтелекту. Сюди ж належать народні назви, які, незважаючи на певну морфологічну спорідненість із простими формами життя, часто дають ключі для розгадки таємниць семантики;
езотерично — це передбачає дію на вас сили або енергії і якість тих вібрацій, які може збудити символ у якомусь із наших духовних центрів (чакр). Це ті відчуття, які неможливо передати словами, бо той опис не дасть повної характеристики інформації, що йде через певний духовний центр. Часом чуємо, що якийсь рушник "теплий", а від якогось віє "холодом". Окремі речі впливають на нас позитивно, поліпшують настрій, а деякі, навпаки, пригнічують, і людині інтуїтивно хочеться заховатися від такого впливу.
Потрібно зауважити, що не існує стандартного набору інтерпретацій якого б то не було символу і для кожної людини будь-який символ несе унікальний зміст. При цьому розум повинен дотримуватись рівноваги між формою та ідеєю, виразом та якістю, знаком та змістом. Тому кожен, хто тільки починає вивчати семантику, спочатку натикається на різноманітні тлумачення символів, сперечається з приводу їх значення, проходить ніби через дитячий період їх осягнення. Для ілюстрації цього можна навести простий приклад із яблуком на столі. Ваш візаві бачить, що воно червоне, а ви стверджуєте, що воно жовте. Кожен із вас правий по-своєму. Досить повернути яблуко і переконатись у парадоксальності ситуації, коли кожен вийшов правий і неправий водночас — яблуко червонобоке. Цей простий приклад є ілюстрацією того, наскільки Істина об'ємна. Вона схожа на огранений кристал самоцвіту, і, дивлячись на нього, людина бачить у певний момент лише одну грань. Власне, життя тим і цікаве, що ми постійно бачимо рух цього кристалу, його динаміку і маємо можливість кожної миті по-новому пізнавати Світ із безліччю його проявів.
Дерево Життя, Світове Дерево, Дерево Роду, Древо, Квітка, Вазон — усе це наукові та народні назви центрального символу в українському вишитті, особливо рушниках. Древо символізує собою загалом Космос із усіма його проявами. Сягаючи своїм корінням неосяжних глибин витоків, воно розвивається в могутній прямий стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. Дерево являє собою безсмертя, нескінченність Життя, його розмаїття. Воно стоїть понад часом (об'єднуючи минуле, сучасне і майбутнє) та простором (бувши центром Світу, включаючи всі плани Буття). Умовно Древо можна поділити на три частини — коріння, стовбур і крону, які співвідносяться з трьома світами: долинним (підземним), земним та горішнім (небо). На цьому образі відображено також дуальність, полярність Світу — поєднання Духа і Матерії. Матерія являє собою коріння, стовбур, гілки (статична форма) як скелет дерева взимку. А Дух — це молоді гілки з листям, квіти, плоди, бруньки (динамічна субстанція), —дерево весною та влітку.
Іконографічно Дерево Життя зображують квітучим. Квіти символізують людські життя, сьогодення, бруньки — зародки майбутніх поколінь, а плоди- людські діяння, різноманітні у своїй значимості для цивілізації. Дуже часто обабіч Древа зображують багато дрібних елементів різного розміру та форми. Вони демонст ■ рують собою загальну життєву силу — ефір, який наповнює собою простір. Древо завжди має яскр; во виражену центральну верхн, квітку. Вона символізує Вогон Життя, який палає постійно, ж згасає, повний енергії. Цей Вогонь оберігається двома світло-сяйними духами — ангелами (у християнській традиції) або пташками (в народній інтерпретації) Такими ангелами-хранителямі-виступають також і предки, котг відійшли з цього Світу, але їхі душі пильно стежать, аби ніщо не зашкодило Родовому Древу.
Найчастіше Дерево вишивається проростаючим із "вазона", горщика. Це символічне зображення Дерева Роду, що виросло з гілочки, відламаної від Світового Дерева Життя. Горщик семантично означає першопредка культуру. Ще в далекі дохристиянські часи Дерево було символом Рода — прабатька всіх богів. Рода часто подають у супроводі Рожаниць — богинь, котрі відповідають за будь-яке народження. Отак стародавня назва бога і його символ перейшли на означення багатьох поколінь, що походять від одного предка.
Вище йшлося про семантику чисел. У зображенні Дерева вона має велике значення. Як правило, Древо має непарну кількість гілок, завдяки двобічній симетрії та єдиній центральній квітці. Але є винятки, коли вишивають Дерева з парою квіток угорі. Найпростішим рушник. Кінець XIX ст. Полтавська 5л., Гадяцький район.
є зображення Дерева з трьох гілок. Воно відоме здавна, знайдене на кераміці трипільської культури. Значення його, як і Трійці (Три Суті, але не тризуб), — троїстість Світу в процесах творення (Брама), руйнування (Шива), над якими панує Всевишній
Вішну) або Абсолют.
Дерево ніколи не копіює якусь конкретну рослину, її листя, квіти чи плоди. Завжди це збірний, узагальнений образ, у якому все символічно. Багато мотивів та орнаментів подають схематично маленькі дерева, котрі чергуються за кольором, часом, конфігурацією, розміром. Це відгомін давнього культу рослин, дерев, який був як і V наших предків, так і в кельтів, друїдів. Проте, окремі рослини все ж впізнаються, їх навіть так спеціально вишивають, що кожному зрозуміло. До таких рослин, поширених у рушникових композиціях, належать виноград, дуб, лілея та інші. Вони також є улюблю- ними в орнаментах сорочок грона, листя, вуса винограду можна побачити в самому Дереві, але ще частіше в безконечнику, вишитому по всьому периметру рушника. Виноград завжди був символом родючості, плодючості, нескінченності (вічності), пізніше став символом християнства. Згадайте ікону Ісус Христос-виноградар"і слова Христа зі Святого Письма "Я є лоза виноградна". Популярність винограду зумовлена тим, що з сивої давнини всі містерії (присвячені Діонісові, Вакху, Ор-Феєві, Церері, Ізиді) розігрувалися з використанням виноградного вина або соку. Виноград — єдина з усіх рослин, яка найбільше вбирає сонячної енергії і )і зберігає її в ягодах тривалий час. Усі древні містерії пов'язані з Сонцем, а виноград — ягода сонячна, яка має прямо відношення до нашого світила. Окрім того, він несе в собі еманації зорі і її Дуже високі енергії, з якими людство ще не вміє справлятись і Шкодить собі, як і у випадку з атомною енергією.
Напій, згаданий у древніх манускриптах як еліксир Безсмертя, ґрунтується на винограді, фізичне відображення якого ми маємо на Землі. Але люди досі так і не навчились його правильно використовувати. Інший бік цієї проблеми пов'язаний з впливом найтонших духовних вібрацій, які на людей непідготовлених у кращому випадку діють як сп'яніння, потім вводять у транс (Дельфійський оракул) і просто роблять людину божевільною. Існує стан "сп'яніння Богом", який люди некомпетентні можуть порівняти з алкогольним сп'янінням, тобто використанням виноградного соку.
Інша рослина, що ввійшла до міфів і казок багатьох народів Світу, — дуб. Він завжди був символом довголіття, еталоном міцного здоров'я, чоловічої краси та інших якостей. Власне, дуб в українців ототожнюється з Деревом Життя (народна пісня "Туман яром" та інші). Багато Дерев на рушниках мають виражені дубові листочки. Серед лічильних швів Полтавщини вирізняється лиштва, і один із її найпопулярніших мотивів "дубочок" або "лиштва дубова". Такі мотиви знаходимо і на сорочках Правобережжя — на Київщині, Східному Поділлі та ін. Цей листочок вишивається удвох напрямках, одна половинка вертикально, а інша горизонтально. Але сам листок має діагональне розташування. Краї його відтворюють у парі модель електричних та магнітних хвиль, що структурують, упорядковують простір невидимий. Вище йшлося про те, що еманації рослин переходять під час фарбування з відварів до вишивальних ниток. Дуб, якого дуже поважають у будівництві домівок, меблів тощо, став таким популярним передусім завдяки гармонізації середовища життя людини. Вишиваючи листочки дуба на рушникові, ми тим самим нала-годжуємо невидимі зв'язки нас із цією рослиною. Так само працює цей механізм, коли наносимо інші символи, знаки, зображення на різноманітні матеріали.
Лілея (крин) — популярна квітка в рушниках із Деревом Життя. Вона найчастіше вінчає угорі Дерево як Вогонь Життя (характерна ознака "черницьких" рушників з Черкащини). Як троянда (рожа) є символом повнокровного земного життя, так лілея є символом духовного життя, його чистоти, досконалості. Тому дуже багато символів лілеї знаходимо в орнаментах, геральдиці інших народів. Лілея поширена в іконописі та церковній скульптурі західного християнського світу. У вишитті свідчить ще раз про те, що рушник — річ не лише матеріальна, а й високо духовна. Окрім перелічених рослин, у рушниках бачимо мотиви барвінку, калини, горобини та ін. ці символічні зображення на полотні донесли до нас крізь товщу віків багатий пласт архаїчного культу Матері-Природи. Варто взяти від наших предків їхнє вміння поводитись у природі, відчуватися її частинкою, жити в гармонії з навколишнім світом. А не вдавати з себе царя природи.
Центральний мотив, який складає домінанту геометричної композиції, притаманний передусім подільським рушникам. Найчастіше — це восьмикутна зірка та різноманітні восьмидільні мотиви, а також зображення ромба хрещатого хреста та ін. Семантика восьмикутної зірки ("повної рожі") — один із найпопулярніших геометричних мотивів в українському шитві. В багатьох культурах Світу цей символ означає Бога, Сонце, Зірку, Рік. Згадаймо нашу колядницьку зорю. Популярність цього знаку пояснюється тим, що зірка-октаедрон є моделлю побудови енергетичного поля навколо кожного живого і "неживого" організму. Запліднена яйцеклітина (зигота) у всіх організмів, в тому числі і людини, поділившись тричі, має 8 клітин. Надалі вони задають напрямок 8 енергетичним потокам, що будують майбутнє тіло фізичне та й тонкі, духовні тіла також. Ця ідея виражена і в поширеному мотиві повної сварги, що являє собою ромб, з кожної вершини якого виходять пари променів-спіралей. В народі їх називають "баранячі роги" На Східному Поділлі зафіксовано, що на весілля родичі дарували молодим рушник із таким знаком по центру та місячним родильним календарем по периметру навколо.
8-кутну Зорю ще називають Зіркою Матері. І дійсно, навіть побіжний аналіз іконографії образів Богородиці свідчить, що на плечах та над чолом на її плащі мафорії найчастіше зображуються 8-кутні зірки або 8-пелюсткові квітки. Популярна також ікона "Неопалима Купина' — зображення Богородиці у двох чотирикутниках. Образ Отця також підтверджує це. Його зображують часто з німбом трикутним і восьмикутним. Зірка в такому разі має іншу конфігурацію — у вигляді двох квадратів, один з яких поставлений як ромб. Восьмипроменева зірка утворюється накладанням прямого хреста (символ чоловічого начала. Сонця) і косого хреста (символ жіночого начала, Місяця). Поєднання цих начал дає всьому життя. Зірка ця є символом самої Природи.

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Востаннє редагувалось Eva в 17 Вересня, 2011 17:21, всього редагувалось 1 раз.

Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2011 17:18 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 02 Лютого, 2009 14:46
Повідомлення: 3279
Репутація: 627
немцам я и сам знаю шо впаривать ... ;-)

_________________
Betrubt Nicht , Sei Glucklich ... ! :Yahoo!:


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення:
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2011 17:22 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 16 Грудня, 2008 0:02
Повідомлення: 4321
Репутація: 1622
 Open
Окремо розташовані мотиви, характерні для цілої серії подільських рушників. Це можуть бути зображення антропоморфні, зооморфні або геометричні. Останні відносяться до більш древніх і загальних зображень, конкретні форми (людей, тварин, птахів) — пізніші.
Антропоморфні символи збереглися в українських рушниках мало. Пояснюється це тою боротьбою, яку вела церква з давніми ведичними віруваннями, світоглядом та світосприйняттям наших предків. Тому всілякі божки, ідоли і їх зображення, нещадно знищувалися. Але древня рушникова культура настільки сильна була на цих теренах, що не вдалося повністю подолати її, і церква примирилася з використанням "язичницьких" рушників в обрядах та ритуалах.
Найбільш поширені жіночі зображення, що пояснюється культом Матері Світу, Матері-Природи. Окрім того, на землях України, що з астрологічної точки зору знаходиться під сузір'ям Тельця, сильним був матріархат. Він до кінця, власне кажучи, тут і не був усунутий. Тому Велика Богиня, Праматір усього сущого вважалась покровителькою, захисницею кожної родини, їй віддавали шану, справляючи ритуали, молитви, вишиваючи рушники. Найбільше їх збереглося у наших північних сусідів-слов'ян — білорусів, росіян, але деякими острівцями вони розкидані і по Наддніпрянщині, Поділлю, Поліссю. Останніми роками закріпився ще й мистецтвознавчий термін Богиня-Берегиня. її зображують із руками, піднятими вгору в молитовному жесті або з опущеними вниз. Дослідники трактують першу позицію як притаманну для весняних рушників, коли Богиня закликає Небо допомогти засіяти ниву, зачати нове життя на Землі. Друга позиція характерна для другої половини літа, осені — Богиня благословляє Землю на народження, принесення плодів, дарів.
На одному з подільських рушників Богиню бачимо з конем, якого тримає за повід. її вишито червоними нитками, що символізує активну, духовну силу, вишитий синіми нитками кінь — уособлення стихійних сил природи. Також є рушники, де Богиня оточена симетрично птахами (високими душами) різного розміру. Це пта-хи-деміурги (творці), готові виконати високу волю Богині.
Цікавими є зображення жіночих фігур на аплікативних рушниках з с. Охматів, Жашківського району Черкаської області. їх силуети вишиті на тлі аплікації Древа, яке також частково має антропоморфну будову. Жінки тримають у руках деревця — символ Рода, і представляють собою якраз міфічних Рожаниць, які його супроводжують. На іншому рушникові з цього села зображено тільки одну постать, але так само з деревцем.
Чоловічі зображення є на рушниках з Поділля. Зокрема в фондах Одеського краєзнавчого музею рушник із вершниками на конях та собаками між ними трактується дослідниками як скотарський, "юріївський". У експозиції Переяслав-Хмельницького державного історико-краєзнав-чого заповідника бачимо рушник із Полтавщини, на якому внизу по обидва боки від Дерева вишито людські постаті. На рушниках із Західного Полісся досить часто вишивали чоловічі та жіночі фігурки, як правило, геометризовані.
Окремо заслуговують на увагу "обиденні" рушники, на яких часто вишивають ряди жіночих (дівочих) фігурок, які тримаючись за руки, створюють суцільний неперервний ряд. Семантика цього сюжету якоюсь мірою очевидна — захисна, завдяки міцному єднанню людей. Але здебільшого вишивають жіночі фігурки тому, що саме через них як жриць, іде різноманітні, і космічна інформація і саме жінкам надано право маніпулювати нею та енергіями.
Мотиви тварин — переважно на рушниках Східного та Південного Поділля. їх сюжети є, очевидно, відгомоном давніх культів мисливців, кочівників. На окремих рушниках зображено крилатих або небесних коней. Часто четвероногих тварин неможливо ідентифікувати. Хоча, наприклад, у простому графічному виконанні впізнається силует кози (рушник для Новорічного циклу — водіння кози). У більшості подано символічні зображення тварин. В яких ритуалах використовували ці рушники і як саме — це питання перед дослідниками. Втім, більшість рушників, вишиті 100 і більше років тому, для нас є німими свідками історії, хранителями таємниць, які Потрібно розгадати. Серед вишитих істот на рушниках у всіх регіонах, найпопулярнішими є птахи. Найдавніші зразки демонструють символічні, прості зображення пташок, що не передають якихось видових ознак. Але до категорії конкретних птахів належать орел, пава, голуб, півень. Орел, за давніми міфологіями, різними окультними вченнями — символ Всевишнього, символ Творця, уособлення Мудрості. В Україні поширені рушники з двоголовими орлами з короною - символ Трійці (Лівобережжя). Хоча більшість орлів копіюють герб тодішньої Російської імперії, а якщо взяти давніші корені, то символ із Візантії, традиція вишивати цього птаха набагато давніша. Новгород-Сіверське князівство мало на гербі орла, і є чимало рушників, обрусів, де вишито орла як птаха.
Пава у східній традиції означає духовні знання. В традиції давньослов'янській пава - Богородиця, її зображували у вигляді великої красивої птахи з жіночим золотим обличчям. Казки про яйце-райце вплітають образ Богородиці-Пави. Вона зносить яйце, з якого постає світ. Окрім того, образ Пави — це образ сонячної птахи Жар-Птиці, власне, уособлення самого Сонця. Зображення часто вишивали на весільних та жіночих рушниках. І як ознака, атрибут Пави у весільний вінок вплітали її пір'я.
Голуби здавна перед людьми демонстрували вірне кохання, подружнє життя і тим заслужили таке поширення на рушниках. Тому давні весільні рушники, а ще більше пізніші, мають зображення Дерева або квітучої гілки з голубами, часом вишивали гніздо з яйцями та обома пташками - символ майбутнього щасливого подружнього життя. На українських рушниках пташки здебільше вишивають парами, звернутими в бік Дерева та одне до одного, що також символізує кохання, взаємне притягання. Рідко зображують птахів, обернутих від стовбура Дерева назовні. Тлумачення такої позиції - охорона Родового Древа, захист його від зовнішніх ворогів. У Національному музеї історії Ук-раїни є давній рушник, на якому вовняними різнокольоровими нитками вишито семигілкове Дерево і п'ять пташок. Вони всі повернуті в один бік. Як повісити рушник на кілочку, тоді птахи з одного кінця дивляться назустріч птахам з іншого. До слова, центральна квітка на одному кінці в рушника має всередині прямий хрест, а на другому — косий. Ось вам і позначки кінців.
Півень — вельми популярна істота, провісник світла, нового дня. Від його крику тікає всяка темрява, зло. Він є одним із символів стихії вогню і пов'язаний із Сонцем.
Окрім традиційних композицій з Деревом, на рушниках Середньої Наддніпрянщини вишивали оригінальні сюжети, які умовно можна назвати космогонічними. Вони демонструють різноманітні за конструкцією елементи, мотиви і відображають певну ситуацію в космічному просторі. До таких цікавих рушників належить вишитий червоними та синіми нитками рушниковими швами (фонди УЦНК "Музей Івана Гончара"), що датується кінцем XVII — поч. XVIII і походить із Полтавщини. Сюжет представляє ситуацію об'єднання двох елементів (можливо стикування двох космічних кораблів?) із спільною камерою. Всередині цієї камери знаходяться дві фігури. Цей процес показаний у космосі на тлі трьох сонць та трьох сузір'їв, що складаються з трьох, десяти та двадцяти трьох зірок. Сюжет на одному кінці ніби показує мальовниче, живописне зображення, виконане різними рушниковими заповненнями, а на іншому це зображення більш схематизоване, можна сказати "комп'ютеризоване". Воно вишите в основному двобічним хрестиком, змінено порядок кольорів, і астрономічні об'єкти подано умовними значками. Вся композиція на обох кінцях обшита зигзагоподібним безконечником, який на одному кінці повністю червоний, а на іншому — чергуються червоний та синій кольори.
Ще один оригінальний вишитий червоними нитками рушник походить із Чернігівщини. Композиція стрічкова, але нижня частина рушника має сюжет із трьома фігурами та латинською літерою "V". Цікава конфігурація дерев із трьома парними гілками, вершниками на конях ("небесне воїнство"?). Числова символіка рушника кратна трьом і шести. "Сходження Духа в Матерію" — так умовно можна назвати зображення.
Окрему групу становлять рушники з НЛО (неопізнаними літальними об'єктами), які в народі називали "летуче".
У стрічкових, композиціях рушників, зазвичай, використовують геометричні орнаменти. Дослідники семантики нараховують часом до 120 знакових систем, які бачимо в побудові геометричних узорів. Орнамент — складна система, яка компонується з різноманітних елементів, знаків, символів, де кожен має свою енергетику. Але, взаємодіючи між собою, вони створюють синтетичну енергетичну картину. Кожен орнамент відображає якийсь аспект Буття, якусь сторону Життя. Якщо Людина створена за образом Творця і є мікрокосмосом, то все, що відбувається в ній, відображено в макрокосмосі. Зрештою, цей процес двосторонній, і Людина в собі переживає всі ті процеси, що в навколишньому світі, у Всесвіті, Космосі. Про це свідчить і древній вислів — "змінюючи себе, ти змінюєш Світ".
Геометричні орнаменти являють собою схеми, траєкторії руху Духа. Особливість їх полягає в тому, що рух Духа йде по прямій лінії від однієї точки до другої. Таким чином створюється упорядкована мережа з прямих ламаних ліній. В Природі, Матерії рух проходить по тих самих точках, але, з урахуванням інерційних процесів, усі ці лінії будуть виписані по кривій. Ми це бачимо у фізичному рості організмів, у русі всіх фізичних об'єктів, у зміні пір року тощо. Орнаменти з геометричними символами відображають принцип чоловічих енергій, у той час як рослинні узори з вільним контуром - це відображення жіночих енергій. Враховуючи це в аналізі вишиття рушників, одягу, ми можемо виділяти регіони, в яких переважає той чи інший тип енергій.
Окрім компонування знаків в орнаменти, часом можемо бачити окреме їх існування у вишитті. Особливо, в старших зразках. Одними з найпоширеніших знаків у світі є хрести. Розрізняють хрест прямий, косий та подвійний, який утворюється накладанням двох попередніх. Прямий рівнораменний хрест - уособлення Гармонії та взаємодії Духа (вертикальної лінії) та Матерії (горизонтальної лінії). З іншого боку, хрест як символ самої Природи демонструє гармонійну роботу чотирьох стихій, що будують усі форми Життя. Прямий хрест — символ Сонця, Лотоса, Творця, чоловічого начала. Косий хрест — уособлення жіночого начала, Місяця. їх накладання дає подвійний хрест, або 8-променеву зірку — символ об'єднання двох начал. Окрім символів геометричних, ці хрести відомі у вишиванні, як самостійні шви- хрестик прямий, косий та подвійний, або "болгарський", чи можливо "булгарський" (від булгар Поволжя).
Сварга (свастика) являє собою гой самий хрест, але в динаміці, уособлюючи собою рух. Свою назву сварга отримала від санскритського слова "свастя", що трансформувалося у слово "щастя", а означає "вхід у Небеса". Цікаво, що китайський стародавній ієрогліф "щастя" пишеться у формі сварги. Свастика символічно відображає рух Сонця по екліптиці. Оскільки є два види сварг (обернені вправо і вліво), то й демонструють вони рух літнього та зимового Сонця або рух денного і нічного. Загнуті кінці сварги позначають напрямок руху енергетичних потоків, що не співпадає з фізичним рухом колеса зі шпицями. Потрібно мати на увазі, що закони символіки не завжди співвідносяться з фізичними законами. На більш високому рівні два види свастики позначають два напрямки руху Духа - Еволюцію та Інволюцію, або прогрес і регрес. Сваргу широко використовували в геометричних орнаментах вишиття наші предки-арії. але у XX столітті її скомпрометували фашисти, так само пентаграму (5-кутну зірку) - більшовики. Проте символи не винні в тому, що стали уособленням зла. До вивчення іх семантики треба ставитись без упередження.
В енергетичному плані сварга досить сильний знак. У вишитті є декілька її варіантів. Один із них називається "грабельками", коли кожен промінь має по два енергетичних виходи. їх ще називають свастиками подвійної сили. Дійсно, маятник має вдвічі більшу амплітуду, коли вимірюють енергетичний потенціал сварг подвійної сили порівняно зі звичайними свастиками.
Досить частим в українському вишитті (особливо на Правобережжі) є мотив повної сварги Він утворюється в результаті накладання лівооберненої свастики на правообернену. Є два варіанти такого мотиву. Перший коли в основі прямий хрест і другий - коли в основі ромб. У обох випадках з кінців хреста чи з вершин ромба виходять попарно відростки, які закручуються в протилежні боки. Ці пари спіралей мають поширену скрізь народну назву "баранячі роги" або "круторіжки". Вище ми згадували мотив повної сварги, порівнюючи його з восьмикутною зіркою. Енергетично цей мотив показує ніби нейтральне значення. Але насправді в ньому присутні потоки, які врівноважують один одного, тож знак повної сварги наділений сильною гармонізуючою дією.
Півсварги, "S"-мотиви (народні назви — "ключі" (Наддніпрянщина), "гесики" (Поділля), "вужі") за геометричним рисунком справді є половиною мотиву сварги. Здавна цей знак побутує в різних народів, символізуючи захист, матеріальне благополуччя, достаток. Він є втілення земних вод, материнської вологи Землі. Без цих "важких вод" (ще існують "небесні води") неможливе життя на нашій планеті, неможливий урожай, від якого залежить виживання та благополуччя людей. Досить часто зображення півсварги бачимо на жіночих сорочках на поділках, крайках та ін. Виявляється, знак тримає жорстко енергетичне поле людини, не дозволяє розсіюватись енергетиці.
Півсварги, коли їх розташувати в ряд, утворюють безкінечний ланцюжок, який так і називається безконечник або меандр (походить слово з Греції, від назви дуже звивистої річки Меандр). Цей орнамент один з найпопулярніших у вишитті, оздобленні кераміки, писанок, ткання, килимів тощо. Греки ще називали меандр "Рікою Життя". В рушниках неодмінно присутній безконечник. Він виконує функцію захисту та розмежування інформації. На одному рушникові може бути кілька безконечників із різною амплітудою хвилі. Маючи вигляд синусоїди, ці хвилі, як камертон, структурують простір, настроюють його на гармонійний лад. Різна довжина хвилі потрібна для того, щоб настроїти різні духовні центри або чакри, людини. Якщо людина може зазнати деструкції свого енергетичного поля (аури), то рушники з вишитими на них безконечниками допомагають вирівняти біополе.
У геометричних орнаментах і в рослинних узорах також є різноманітні спіралі. Спіраль — символ побудови Всесвіту, адже всі галактики мають спіральну будову. Цей принцип ми знаходимо в різноманітних живих організмах, явищах природи, життєвих циклах тощо. Основа побудови організмів — ДНК складається із них. Космічні знаки Добра завжди включають у себе спіралі. Павук, один із символів Творця, тче павутину (Всесвіт) по спіралі. Безконечник власне є спіраллю, яку ми споглядаємо збоку. А якщо дивитись на спіраль згори, то вона закручується до центру, сходячись у точку. Хоча ми знаємо, що ця точка уявна, насправді спіраль простягається до безконечності (безконечник). В який бік закручується спіраль до центру, таке вона має значення енергетики: якщо від периферії до центру за годинниковою стрілкою — "+", якщо проти -"-". Дерево Життя на рушниках, рослинні безконечники досить часто мають спіралі, особливо коли зображують виноградну лозу. В геометричних орнаментах її найчастіше бачимо у восьмидільних мотивах. У вишитті популярні пари спіралей, які виходять з однієї точки - астрологічний знак Овна (народна назва "баранячі роги"). Це знак вогню, і тому в орнаментах наших предків-вогнепоклонників, він є досить часто.
Знаком вогню як стихії є трикутник. Якоюсь мірою він нагадує язик полум'я. Проте семантика цієї геометричної фігури значно глибша. Вогонь — стихія, що пронизує всі плани Буття. В трикутнику відображено троїстість Світу, це один із символів Трійці. Розрізняють трикутник, спрямований вгору, — знак Духа та трикутник вершиною донизу - символ Матерії. Між цими двома знаками утворюється декілька конфігурацій. Перша з них - "пісочний годинник", наслідок дотику вершин трикутників одна до другої. Такий символ часто бачимо на тканих та вишитих рушниках Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини поряд із рослинними композиціями та орнаментами. Символічно вони позначають Світ та Антисвіт. У точці дотику відбувається перехід між цими двома світами. Часом між трикутниками прокладається лінія, яка називається "Кільцем Великого Світіння" (скорочено КВС). КВС- є своєрідне дзеркало, в якому один світ відображається в іншому і навпаки.
Ще одна конфігурація - шестикутна зірка, яка утворюється внаслідок накладання одного трикутника на інший. Ця зірка являє собою площинне зображення просторової моделі зірки-октаедрона (тобто восьмикутної зірки, що утворюється внаслідок проникнення одна в одну двох тригранних пірамід). Символічно цим виражається проникнення Духа в Матерію, втілення Божого плану на Землі, Гармонія між духовним та матеріальним.
Третьою конфігурацією з двох трикутників є ромб, один із символів Матерії, символ Священної Тетради (Четвірки). Ромб утворюється внаслідок торкання трикутників основами один одного.
Четвертим варіантом символу з двох трикутників є видозміна попередньої конфігурації. Внаслідок розходження трикутників між їхніми основами утворюється проміжок, поясок. Такий знак у народі має назву "колодязь" (Південне Поділля). Він
є символом зв'язку між світами - Земним, фізичним, видимим і Небесним, тонким, невидимим. Цікаво, що "колодязь" часто зображують на подільських рушниках із Деревом.
"Шеврони" — елементи, що нагадують трикутник, однак не мають основи. Так як і трикутники, шеврони є двох типів — вершиною догори та вершиною донизу. "перші являють собою чоловіче напало (духовне), а шеврони, спрямовані вершиною донизу — знаки жіночого начала (матеріального). Останній шеврон коментується - також як уособлення жіночого дітородного лона, вмістилища, яке виношує нове життя. Саме такий знак ми відзначали на чернігівському рушнику з УЦНК „Музей Івана Гончара".
Квадрати та ромби — одні з найпоширеніших геометричних знаків у вишитті. Ці чотирикутники символізують Матерію. Квадрат - стійка фігура, що відображає Матерію статичну. Ромб, який стоїть на одній точці, має велику свободу для руху і відображає Матерію у динаміці. В духовній своїй іпостасі ромб — "душа в окрасі" (з народної термінології, яку дослідив провідний науковий співробітник Державного музею народної архітектури та побуту України Сергій Верговський). Квадрат і ромб у більшості культів зображують Землю, а тому здавна вважаються знаками благополуччя, матеріального багатства, достатку. для українців як спадкоємців давньої землеробської цивілізації, характерно розмаїття орнаментів з ромбами та квадратами. Варіаціями цих чотирикутників є поділ хрестом на чотири частини. За дослідженнями науковців та за давніми духовними знаннями це космічний символ родючості, плодючості. На трипільських культових жіночих фігурках родючості на животі малювали зображення перехрещеного ромба, в чотири малі ромбики якого втикались зерна жита чи пшениці. За висловом дослідника семантики професора Бориса Рибакова, такий знак є ідеограмою засіяного поля.
У духовній традиції квадрат символізує Матерію, а коло як символ досконалості - Дух. Проміжною ланкою між ними є восьмигранник або восьмикутник. Восьмигранник символізує духовну трансформацію людини, шлях душі в земних умовах. Восьмидільні зображення є більш складними варіантами восьмигранника або восьмикутної зірки.
У вишитті рушників поширені і зорі-квіти з різною кількістю пелюсток. Досить часто це числа 5,6 та 7. Семикутна ще називається зіркою магів, чарівників, астрологів. Шестикутні зірки — рідкість, але часом вони створюють цікаві решітки в геометричних орнаментах, їх частіше бачимо в рушниках із Деревом.

СУЧАСНЕ ЗАСТОСУВАННЯ РУШНИКІВ
Минули ті часи, коли люди жили, дбаючи про гармонію у стосунках з Природою та з самими собою. Більші темпи розвитку цивілізації в технократичний бік пришвидшили занепад духовних засад життя. Рушники, які тисячоліттями слугували моделлю людського світосприйняття, світогляду. Світоладу, стали просто прикрасою наших домівок, та й то далеко не всіх. Не в один день те все сталося хай пробачать мені співвітчизники - християни, але знищення рушникової спадщини почалося з введенням християнства на наших теренах. Про це мовилося вище. З індустріальним розвитком у ХІХ-ХХ сторіччях, коли стався значний відхід селян від землі до міст, сталося й відчуження людей від землі. А рушники та й взагалі вишивки прив'язані до річного обрядового кола, до Землі-годувальниці, до різних свят та обрядів землеробського культу. Нащадки хліборобів, котрі тепер живуть у бетонних домівках на міському асфальті, не орють, не сіють, не збирають збіжжя. Вони не мають потреби в абсолютній більшості тих ритуалів, якими переймалися їхні предки. Тому й відпала потреба в тому багатстві, яке дісталося нам у спадок із бабусиних скринь. А жаль. Навіть із грішми ми все одно стали біднішими за наших предків. Біднішими духовно. Тепер не побачиш тої кількості ритуалів, в яких застосовувались рушники. А в обрядах родин, весілля, похоронів, де ще вони залишились, їх роль також неусвідомлена більшістю людей. Тому трапляються помилки у використанні рушників. Часом це обертається певними проблемами в житті. Наведу кілька прикладів, не згадуючи імен. Одна з чудових майстринь вишила хрестиком весільного рушника для свого сина. Але одружившись, хлопець та його обраниця мали величезні клопоти та біди, які наче з мішка посипались. Десь років через два, коли життя стало нестерпним, син інтуїтивно відчув, що негаразди від того вишитого рушника. Знайшовши його у шафі, відніс до матері і сказав, щоб вона кудись його поділа. Матір, теж непокоїло, чому так доля різко відвернулась від її дітей. Та відомо, на свої запитання ми завжди дістаємо відповідь. Часом вона приходить із різних інформаційних джерел, а часом підказки йдуть із середини, інтуїтивно. Треба завжди вміти слухати себе, бо Бог, який у всіх речах, існує також і в кожному з нас. Відповідь, яка прийшла до жінки, прояснила ситуацію. Допустилась вона двох грубих помилок у вишиванні. Не було потрібної довжини шматка полотна, тож вона гарно змережила посередині два кавалки. "Дорога" дітям виявилася перерубаною. А друга помилка була в композиції вишиття. Жінка взяла за основу суцільний візерунок із троянд по низу, а вище- розкидані окремо букетики. Проте їй здалось, що того замало, і над букетиками повторила ще раз суцільну смугу. Згадаємо весільні рушники, на які стають молоді. Структура нанесеного малюнка передбачає внизу суцільну смугу — підземний світ потойбіччя). вище — світ земний і над ним — світ небесний (розкидані мотиви квіток, гілок, зірок), який переходить у чисте біле полотно середини. Над Древом ніхто ніколи не вишивав смуг, бо так перекривається сходження Божої благодаті на молоду сім'ю.
Рушники для весілля часто купують на базарі. Звертають увагу на багатство, декоративність вишиття чи ткання, не замислюючись при цьому над його значенням. Про те, що вишито візерунок акриловими нитками, ніхто й до гадки не бере собі. Беруть рушники на прокат, адже шлюб у церкві чи в палаці одружень сприймається як театральне дійство. Мовляв, чого витрачатися на рушник, він потрібен на один момент, щоб на ньому красиво постояти... Інші "любителі та знавці минувшини", котрі поважають старожитності, хочуть знайти старого, гарно оздобленого рушника, щоб вразити всіх присутніх на святі.
Якось на ярмарку-вернісажі поспілкувався з майстринею з Полтави. Вона вишила весільного рушничка вузького і завдовжки не більше 1,5 м. На моє запитання, чи цим рушником перев'язують руки, вона відповіла, що ні, це той, на якому молоді повинні стояти. Тоді чому такий малий? "А для чого великий?" — відповіла вона. Коли молоді стоять у церкві, то завжди якась баба так і хоче нишком підсунутись та стати непомітно на край рушника під час ритуалу, щоб взяти собі щось із благословення. Тоді спадає на думку — а для чого ж називається шлюб таїнством? Колись не те що стати, а побачити того рушника не можна було нікому, бо благословляли молодят лише батьки. Для чого ж тоді дійсно робити театральне видовище з таїнства? Чи не тому так багато розлучень та не складається життя у молодих пар?
Є ще інша крайність у використанні весільних рушників. У одній родині мені хвалились тим, що на одному рушникові в них уже третє весілля відбулося. Що ж, може, й долю вирішили поділити між трьома родинами. Чи хтось би хотів собі такого?
Не менше невігластво існує також і в родильних обрядах. Традиція готувати для новонародженого крижмо залишилася. Але що замість білого полотна пропонують... Тут і махрові рушники для ванної кімнати, і кольорові тканини, щоб мати новонародженого собі використала на сукню і багато чого іншого. А де ж тоді взятися сакральним властивостям полотна з хрещатим переплетінням ниток? Світ наш змінився зовні, але невидимі космічні закони Життя ніхто не відміняв.
На часі стоїть збереження та відтворення рушникових композицій, вивчення їх семантичного наповнення та ритуального призначення. Треба віддати належне, інтерес до рушникової культури не згасає. До цієї теми звертаються науковці, присвячують рушникові дисертації, статті та монографії. Кожен музей України, у фондах якого зберігаються речі з народного побуту, може похвалитися колекціями рушників. Фундатор нашого музею Іван Макарович Гончар у своїй великій збиральницькій діяльності особливу роль відводив рушникам. За життя він зібрав біля 1000 зразків. Більшість із них є унікальними, бо двох однакових вишивок не буває. Це мені й хотілося відзначити, ілюструючи статтю в основному матеріалами фондової збірки нашого музею. У "Енциклопедії українського вишиття", яку ми готуємо до видання, значний обсяг також хочемо присвятити рушникам. Ціла когорта майстрів народного мистецтва з великим задоволенням відтворює рушники думками, почуттями, руками, переживаючи великі містерії, які записані в їх узорах.
Варто все-таки відзначити, що у всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини кожного народу. Адже без минулого, без коренів немає майбутнього в жодного народу, в жодної родини, в жодної людини. Українцям є з чим почати перед іншими націями. Не зважаючи на складне історичне минуле, наш народ не розгубив, а доніс до сьогодення багатющі скарби духовної та матеріальної культури, які становитимуть інтерес не лише для українців, а й для інших народів. Серед тих скарбів на видному місці знаходиться український рушник, який і є тим містком між минулим та майбутнім. Шануймо його! Він наша пам'ять!
Юрій МЕЛЬНИЧУК,
майстер народного мистецтва
з вишивки, старший
науковий співробітник УЦНК
"Музей Івана Гончара

http://www.svit.in.ua/forum/viewtopic.php?t=511

Зображення

отакий на сайтах -220 долярів

_________________
Зображення

Минуле вмерзає в кригу.
© Ліна Костенко


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Українська вишивка
ПовідомленняДодано: 08 Грудня, 2013 22:01 
Офлайн
Проходив мимо
Проходив мимо

З нами з: 08 Грудня, 2013 21:59
Повідомлення: 1
Репутація: 0
Можна попросити узор дерева роду?
097 470 7970
radchenkoolha@gmail.com


Догори
 Профіль  
 
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 8 повідомлень ] 

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Вперед:  
cron
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB
*Мобільна версія