Смілянський форум

Ласкаво просимо

* Погода 
* Правила   * Учасники
* Вхід   * Реєстрація
Об'яви форума

Смілянський форум засвідчує свою підтримку українському народу. Ми засуджуємо дії російської влади, що нахабно ввела свої збройні сили на територію України.
Ми єдина, незалежна держава і вторгнення на нашу територію - це порушення суверенності України.
Слава Україні !


Сьогодні: 24 Листопада, 2017 15:44

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 157 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 4, 5, 6, 7, 8
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 25 Червня, 2015 12:26 
Офлайн
Частий гість
Частий гість

З нами з: 31 Травня, 2015 12:43
Повідомлення: 69
Репутація: 3
Цитата:
На дореволюційних фотографіях міста Сміли (1890-1911 років), навпроти Католицького костелу, чітко видно собор. Десь років з чотири назад, не памятаю на якому інтернет ресурсі, викинули фотографію цієї споруди з дзвіницею з близької відстані.
Намагався знайти знову, нічого, якщо хтось щось знає, або є копії малюнків тих часів прошу допомогти!

Спасо-Преображенська церква була. Зруйнована більшовиками у 30х роках.
Ось декілька фотографій:
Вигляд з сучасного перехрестя вулиць Перемоги та Свердлова
Приєднання файлів:
Спаська церква у Смілі.jpg

Вигляд з місця, де зараз приблизно знаходиться меблевий магазин за ТРЦ "Сміла"
Приєднання файлів:
Поштова вулиця та собор.jpg


У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 28 Липня, 2015 15:38 
Офлайн
Новачок
Новачок

З нами з: 17 Липня, 2015 22:23
Повідомлення: 18
Репутація: 0
люблю свое місто


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 11 Вересня, 2015 21:29 
Офлайн
Частий гість
Частий гість
Аватар користувача

З нами з: 23 Лютого, 2014 19:11
Повідомлення: 94
Репутація: 10
Уважаемые земляки.Кто нибудь мне объяснит каким образом нашему городу добавили 145 лет и на каком основании???


У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.

_________________
«Patria o muerte!»


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 12 Вересня, 2015 13:05 
Офлайн
Гуру
Гуру

З нами з: 30 Липня, 2008 14:08
Повідомлення: 639
Звідки: Сміла
Репутація: 77
Несколько лет назад в пищевом технаре историк Саня рассказывал что чё-то отрыли. Даже молодняк пытался организовать в археологический кружок, чтобы в этом поучаствовать на законном основании. Но не срослось :(
Точное место раскопок к сожалению не указывал.


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 17 Вересня, 2015 20:34 
Офлайн
Частий гість
Частий гість
Аватар користувача

З нами з: 23 Лютого, 2014 19:11
Повідомлення: 94
Репутація: 10
Cynic на сколько мне известно,возраст населённых пунктов,государств и т.д отсчитывается от первого документального упоминания(летописи,торговые соглашения,церковные записи и т.д.),а не от того что где то кто то что то нарыл. Или я не прав?

_________________
«Patria o muerte!»


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 18 Вересня, 2015 9:15 
Офлайн
Гуру
Гуру

З нами з: 30 Липня, 2008 14:08
Повідомлення: 639
Звідки: Сміла
Репутація: 77
лабиринт , я не археолог, поэтому Вас не поправлю, даже если Вы ошиблись. Но, думаю у того, кто это опубликовал, были тому доказательства.
Для начала можно связаться с автором вышеприведённой статьи и узнать откуда информация, думаю так будет проще )


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 18 Вересня, 2015 19:01 
Офлайн
Святой инквизитор
Аватар користувача

З нами з: 17 Лютого, 2008 22:39
Повідомлення: 1503
Звідки: Мир снов
Репутація: 190
Цитата:
Работы по установлению времени основания города начались в 1990 году. Собранные археологами материалы свидетельствуют, что на территории нынешней Смелы в центре города стоял средневековый замок, построенный в 1397 году.
Факт древности Смелы подтвердили и Национальный союз краеведов Украины, и кафедра истории Национального университета "Киево-Могилянская академия". Там подтверждают исследование смелянских историков, что годом основания Смелы можно считать 1397 год.

 источник
http://news.liga.net/news/society/454875-gorod-smela-okazalsya-na-145-let-starshe-chem-schitalos.htm?no_mobile_version=yes

это если есть несколько секунд на гугл :)
Если очень интересно, то при определенном кол-ве потраченного времени, можно найти намного больше информации как в интернете, так и в местном музее. Знаю по личному опыту, так как когда-то писал научную на тему возраста города, хотел прикрепить к посту, но на компе не нашел, а лопатить старые диски откровенно лень :) К слову, тогда еще ходили слухи, что если продолжать раскопки, может оказаться, что город еще старше, но все это пресекается Черкассами, потому как "стыдно и позорно" областному центру быть младше чем районному %)

_________________
Зображення
 Ви не авторизовані для перегляду. 


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 19 Вересня, 2015 9:30 
Офлайн
Частий гість
Частий гість
Аватар користувача

З нами з: 23 Лютого, 2014 19:11
Повідомлення: 94
Репутація: 10
УРА!!!! ТЕПЕРЬ МОЙ ГОРОД НЕ В ДВА,А В ТРИ РАЗА СТАРШЕ США.

_________________
«Patria o muerte!»


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 19 Вересня, 2015 12:16 
Офлайн
Псих
Псих
Аватар користувача

З нами з: 26 Листопада, 2009 19:07
Повідомлення: 2399
Ух! Дали пасасать пендосам! :bayan:

_________________
Объясняя козлу, почему он козел, неожиданно можно выяснить, что он – баран.


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 19 Вересня, 2015 20:04 
Офлайн
Магістр
Магістр
Аватар користувача

З нами з: 13 Листопада, 2012 20:22
Повідомлення: 990
Звідки: Россия... когда-то Смела
Репутація: 16
Мефодий написав:
"стыдно и позорно" областному центру быть младше чем районному

Ерунда все это... вон в Австралии столица Канберра младше того же Мельбурна, так что по-хорошему раскопки нужное и полезное дело в любом городе ))).


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 19 Вересня, 2015 21:55 
Офлайн
Святой инквизитор
Аватар користувача

З нами з: 17 Лютого, 2008 22:39
Повідомлення: 1503
Звідки: Мир снов
Репутація: 190
Во-первых, это были слухи в ученых кругах и я не могу отвечать за их достоверность)
Во-вторых, ну Вы конечно сравнили их менталитет и наш :lol:

К слову, забыл упомянуть, в центральной библиотеке должен быть экземпляр этой книги. (http://h.ua/story/243528/) Там, кажется, тоже есть упоминания на тему "нового" возраста)
Зображення

_________________
Зображення
 Ви не авторизовані для перегляду. 


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 20 Вересня, 2015 8:30 
Офлайн
Живу я тут
Живу я тут
Аватар користувача

З нами з: 23 Березня, 2012 15:24
Повідомлення: 3362
Репутація: 125
лабиринт написав:
УРА!!!! ТЕПЕРЬ МОЙ ГОРОД НЕ В ДВА,А В ТРИ РАЗА СТАРШЕ США.

і в 300000000 раз бідніший матеріально і не тільки... :(


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 20 Вересня, 2015 9:26 
Офлайн
Частий гість
Частий гість
Аватар користувача

З нами з: 23 Лютого, 2014 19:11
Повідомлення: 94
Репутація: 10
Рыбоохотник ,не нужно о грустном,слава нам,слава,грошами задавиться піндосів держава,а мы хоть и бедные-гордость имеем,возраст себе добавлять не жалеем.

_________________
«Patria o muerte!»


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 20 Вересня, 2015 23:17 
Офлайн
Експерт
Експерт
Аватар користувача

З нами з: 21 Грудня, 2012 16:15
Повідомлення: 581
Репутація: 45
Знову за рибу гроші - хто всрався? Американці)))

_________________
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну. Красу її вічно живу і нову і мову її солов'їну


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 07 Листопада, 2015 9:15 
Офлайн
Маніяк
Маніяк

З нами з: 17 Вересня, 2009 16:51
Повідомлення: 1855
Репутація: 50
KLiFF19-79 Обама лично ссыт в подъездах на Богдана, инфа 100%


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 15 Грудня, 2015 22:01 
Офлайн
Експерт
Експерт
Аватар користувача

З нами з: 21 Грудня, 2012 16:15
Повідомлення: 581
Репутація: 45
А де ж географічно знаходився смілянський замок?

_________________
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну. Красу її вічно живу і нову і мову її солов'їну


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Знайомство з містом Сміла
ПовідомленняДодано: 21 Січня, 2016 9:44 
Офлайн
Проходив мимо
Проходив мимо

З нами з: 18 Вересня, 2010 23:44
Повідомлення: 5
Репутація: 0
http://www.nacija.com.ua/?article=127&print


СМІЛА. ГРАФ БОБРИНСЬКИЙ
Можна бути сином своїх батьків, а можна — сином свого часу. От і поява на світ першого із роду графів Бобринських Олексія Григоровича (без яких не можна уявити собі не тільки історію Сміли, а й України і Росії ХIХ — початку ХХ столітть, і які мали неабиякий вплив на економіку і суспільне життя імперії Романових) була обумовлена всім розвитком подій у Росії в середині ХVIII століття і звичаями, які панували тоді при царському дворі.

Епоха Петра I закінчилася раптово, коли Росія ще, незважаючи на його несамовиті потуги, так і не стала цивілізованою державою. Петро I мріяв про забезпечену і культурну, на його думку, Європу, залишаючись до самої смерті варваром. Щоби досягти чогось у Росії тоді, потрібно було бути нахабним, спритним і безжалісним. Саме таким був царський стрілець на прізвище Орел. А ще він був на диво відважним. Напевне тому Петро I помилував його, коли той взяв участь у бунті стрільців. Більш того, такий же несамовитий, як і стрілець Орел, цар вирішив одружити його на дворянці Зинов’євій і надав йому дворянське звання. І цей нібито абсолютно випадковий, не прогнозований і не вартий уваги факт призвів до того, що через століття Сміла стала такою, якою є зараз: промисловою і... космополітичною, криміногенною, із багатьма нерозв’язаними соціальними проблемами. Важко сказати, якою б вона була, якби Петро I не виявив поблажливості до бунтівного стрільця, але те, що вона була б інакшою, — це точно.

Отже, стрілець з українським прізвищем Орел став Орловим, народив п’ятьох синів, як дубів, — відважних і нахабних, як і сам. Один із них, на ім’я Григорій, і став у майбутньому батьком першого Бобринського.

Мусимо згадати і про матір засновника роду майбутніх володарів Смілянщини. 21 квітня 1729 року у небагатого німецького принца Христиана-Августа Ангальт- Цербстського й Іоанни-Єлизавети Гольштейн-Готторпської народилася донька Софія-Августа-Фредеріка-Емілія. Виростала вона не в палаці, а у звичайному будинку, гралася в дитинстві на міській площі з дітьми штеттинських бюргерів, які, вочевидь, навіть уявити не могли, що грають з однією з найбільших у майбутньому володарок світу. Саме маленька, але амбіційна німецька дівчинка Софія-Августа стала згодом всесвітньо відомою Катериною II. А сталося це так: двоюрідний брат мами Софії-Емілії принц Гольштейн-Готторпський був одружений на рідній сестрі російської імператриці Єлизавети Петрівни Ганні Петрівні. А її (Єлизавети Гольштейн-Готторпської) рідний брат — принц Карл-Август — був нареченим самої імператриці. З ним Єлизавету Петрівну заручили ще за життя її мами Катерини I. Єлизавета дуже любила Карла-Августа, однак незадовго до весілля він захворів і помер. Імператриця берегла пам’ять про нього все життя, тож, коли зійшла на російський престол, відразу наблизила до себе свого племінника принца Карла-Ульріха, охрестила його в православну віру, нарекла Петром Федоровичем і призначила спадкоємцем престолу.

Цесаревич виріс, і Єлизавета Петрівна побажала одружити його, щоби забезпечити спадкоємність у престолонаслідуванні. От тоді пруський король висунув кандидаткою в наречені Петру Софію-Августу-Фредеріку Ангальт-Цербстську, згадавши принагідно, що вона рідна племінниця покійного і коханого нареченого імператриці. Єлизавету цей спогад дуже розчулив, а тому долю принцеси було вирішено, як і долю Петра, якого Софія-Августа-Фредеріка, а в Росії Катерина II, скинула 28 червня 1762 року з престолу. У цьому їй допоміг згадуваний вже Григорій Орлов, а його брат Олексій ще й убив Петра за мовчазної згоди колишньої німецької принцеси, якій дуже кортіло стати російською царицею.

Знайомство Катерини II з Григорієм Орловим теж було начебто випадковим, хоча у їхньому зближенні є своя внутрішня логіка. Це було зближення двох сильних, амбітних і позбавлених будь-яких комплексів людей. Ще напередодні перевороту під час війни з Прусією Катерина зуміла вмовити російського генерала Апраксіна не наступати на пруські війська. Це дало змогу Фрідріху зібратися із силами після поразок. Катерину було звинувачено у зраді, але їй вдалося виправдатися. Вона запаморочила голови слідчим, серед яких були князь Трубецькой і Бутурлін, згодом ще й наблизила до себе полоненого флігель-ад’ютанта пруського короля графа Шверіна. Для охорони знатного полоненого було приставлено двох офіцерів. Один з них вразив Катерину своєю красою, велетенським зростом і силою. Це й був Григорій Орлов, який став її фаворитом (Катерина дуже швидко призвичаїлась до вільних звичаїв російського двору і мала на той час вже не одного коханця). Григорій привабив її ще й тим, що мав великий вплив на гвардійські полки. Як ми вже знаємо, цей відчайдушний авантюрист і допоміг зійти на престол ще більш завзятій і далекоглядній авантюристці.

Напередодні перевороту Катерина таємно народила від Григорія сина, якому й дали прізвище Бобринський. З цього приводу існує легенда, буцімто, коли немовля, обгорнене в боброве хутро (ось звідки прізвище) показали Катерині, вона вимовила: «Богу слава — життя тобі.» Цей девіз і зображення бобра ввійшли згодом у герб аристократичного роду Бобринських.

У цей самий час на Смілянщині, що як і вся Правобережна Україна, була під владою Польщі, розгортався гайдамацький рух. Смілянською фортецею оволодів отаман Виливок. Непокірні гайдамаки завдавали багато клопоту володарю Сміли і навколишніх земель князю Ксаверію Любомирському. Він боровся з ними, як міг, не знаючи, що на далекій Півночі тим часом засновано рід майбутніх більш могутніх і вправніших володарів цих земель.

Вивчаючи, так би мовити спільне життя Григорія Орлова і Катерини II, дізнаючись про їхні життєві колізії, мимоволі приходиш до висновку, що вони були варті один одного. Жадобу до влади, грошей і задоволень Орлова і Катерини II не могло стримати ніщо. Тож, спільні оргії просто у царському палаці стали для них звичними і повсякденними. З Катерини дуже швидко сповзла машкара зовнішньої добропорядності, пристойності і європейської цивілізованості. А Орлов взагалі не знав, що таке норма і не вмів обмежувати свої апетити. Втім, за свою «службу» він отримав титул князя Римської імперії; Катерина збудувала йому також мармуровий палац, дарувала безліч інших подарунків. Все сімейство Орлових отримало разом 50 тисяч селян, декілька палаців, багато дорогоцінностей і посуду (разом на 17 мільйонів карбованців). Між тим річний бюджет Російської імперії складав тоді 80 мільйонів карбованців...

ПОЗАШЛЮБНИЙ СИН ІМПЕРАТРИЦІ ПОЄДНАВ У СОБІ НЕ ТІЛЬКИ АВАНТЮРИСТА І ЗЛОЧИНЦЯ, А Й ДЕРЖАВНУ ЛЮДИНУ

Імператриця не була байдужою і до долі свого незаконнонародженого сина. Вона стежила за його вихованням, забезпечила йому пристойне матеріальне становище, подарувавши на 13-річчя маєток у Тульській губернії (пізніше він отримав назву Бобрики).

Не обділяв своїми милостями першого Бобринського і наступник Катерини Павло I, пожалувавши своєму братові, як уже мовилося, титул графа і чин генерал-майора. Одним із чотирьох синів Олексія Григоровича — родоначальника Бобринських — нагадаємо, і був граф Олексій Олексійович Бобринський.

На постійне проживання у Смілі останній оселився у 1856 році після важкої хвороби, хоча бував тут і розбудовував промисловість не один рік до того. Щоби зрозуміти, що він у Смілі зробив, необхідно хоча у декількох словах розповісти про те, що являли собою Сміла і Смілянщина у першій половині ХIХ століття. І в цьому нам допоможе Леонтій Похилевич — відомий український краєзнавець ХIХ століття, автор праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії».

Отже, після остаточного приєднання правобережних земель України до Польщі і під час роздачі українських міст і поселень польським вельможам Сміла дісталася спочатку князям Конецьпольським, а потім князям Любомирським. У 1773 році король Станіслав Август надав Смілі привілей на Магдебурзьке право і відповідний міський устрій. Смілянщиною і великою частиною Правобережної України ще гриміли битви, пожежі і погроми Коліївщини, однак керівників повстання (внаслідок зради їх російськими військовими і підтримки польського короля Катериною II) було вже підступно захоплено у полон. Втомившись, очевидно, від боротьби з непокірними гайдамаками, Ксаверій Любомирський продав, врешті-решт, свої володіння новому фаворитові Катерини II Григорію Потьомкіну за 2 мільйони карбованців сріблом. Ціна невелика (тим паче для Потьомкіна, який платив не зі своєї кишені, а з державної), але кращого покупця Любомирський не знайшов. Окрім грошей він одержав маєток Потьомкіна в Білорусії з лісовими угіддями та дичиною.

Колоритна постать нового володаря Сміли теж вимагає більшої уваги до себе, адже саме на Смілянщині його нащадки породичалися з нащадками Григорія Орлова, брат якого Олексій (вбивця Петра III) вибив якось і найсвітлішому князю око...

Отже, Григорій Потьомкін — князь, воєноначальник, сенатор, керівник зовнішньої і внутрішньої політики Російської імперії, отаман козацького коша на прізвисько Грицько Нечеса, родич Енгельгардтів (яким належала Кирилівка на Звенигородщині, а отже і Тарас Шевченко) і учасник двірцевого перевороту 1762 року народився в селі Чижовому поблизу Смоленська у вересні 1739 року. Батько його був відставним майором і жив у власному крихітному маєтку. Предок Потьомкіних у 1676 році перебував на службі у царя Олексія Михайловича. Не дивно, що Григорій ще в дитинстві був записаний у Семенівський гвардійський полк і числився кандидатом в пенсіонери Московського університету. У дитинстві Григорій був дуже релігійним, та батько і чути не хотів, щоби його нащадок — хай і бідний, але родовитий дворянин — став священиком. І він, напевне, знав, що робив, коли змусив сина вчитися в університеті. Бо, як свідчать сучасники, Потьомкін був розумним і спритним. Він знав мови, писав сатири, розумів мистецтво й літературу, витрачав шалені гроші на картини і статуї і... вмів відтворити будь-який голос. Розумний, фізично сильний і гоноровитий Григорій швидко зорієнтувався у тогочасній імперії, зрозумівши, що славу і гроші йому принесуть не знання чи служіння Богові. Життя дуже швидко обстругало його і вистругало такого ж авантюриста, як і Орлов, якого він зумів замінити на «посаді» фаворита цариці, хоча так само не зумів її одружити на собі.

1787 року світлійший князь Потьомкін «Тавричеський» придбав Смілу. У тому ж році, коли повноправним господарем Смілянщини став друг імператриці, вона здійснила подорож по Україні. У Каневі її зустрічав король Польщі Станіслав Понятовський (теж колишній коханець Катерини II). Він витратив на прийняття цариці 3 мільйони карбованців, та вона навіть не залишилася пообідати. А російській скарбниці мандрівка цариці коштувала 4 мільйони карбованців. Потьомкін, як, до речі, і Безбородько, добре нагрів руки на цьому заході. А для гарного настрою Катерини за його наказом робили з фанери, а то й малювали декорації «квітучих» українських сіл, якими милувалася володарка імперії зі своєї величезної карети, що її везли тридцять коней. З цими потьомкінськими потішними містечками її імператорської величності пов’язують і сучасні села Смілянщини: Сам-городок, Рай-городок, Гуляй-городок...

Після смерті Потьомкіна Сміла і Смілянщина перейшла у спадщину його родичам. «Світлійший князь» мав дві сестри. Дітям однієї з них, яка була заміжня за сенатором М.Б.Самойловим, і дістався у 1793 році наш край, а саме — графу, генерал-прокурору Олександру Миколайовичу Самойлову. Його донька, Софія Олександрівна, отримала частину маєтку, коли виходила заміж за графа Олексія Олексійовича Бобринського. Ось тут коло і замкнулося. У цьому шлюбі поєдналася кров Катерини II, нащадка бунтівного стрільця Григорія Орлова, родовитого дворянина Григорія Потьомкіна і не менш родовитого сенатора Миколи Самойлова. Суміш, як бачимо, була складною і вибуховою. Вона дала Росії неабияких людей, яскравих особистостей.

Як відомо, 1793 року Правобережна Україна переходить до складу Російської імперії. (Хоча землі навколо Сміли, як ми знаємо, вже не один рік до того належали фавориту Катерини II Потьомкіну.) У тому ж 1793 році Сміла стає повітовим містом, але через рік установи переводять до Черкас. З січня 1797 року Сміла просто містечко Черкаського повіту. Турбуючись про безпеку свого перебування в Смілі під час наїздів з Польщі, Любомирські збудували дерев’яний замок (зараз на його місці розташовано занедбане польське кладовище), все містечко було обнесено валом і ровами та укріплено міцним частоколом. До речі, саме в Смілянському замку тримали під вартою відомого в українській історії борця за православну віру жителя Млієва Данила Кушніра. Сміляни хотіли викупити його, та їм це не вдалося.

Після того як Смілянщина перейшла до Самойлових, економічний стан селян навколишніх сіл і Сміли значно погіршився. Багато селянських господарств були близькі до розорення. Граф Самойлов, прагнучи одержати в своїх економіях якнайбільше зерна, нещадно експлуатував своїх підвладних.

«ГНИЛИЙ КАПІТАЛІЗМ» ПОЛОНИВ СМІЛУ

У ХIХ столітті світ швидко змінювався. І ці зміни не могли не торкнутися Сміли. У Європі набирали обертів капіталістичні відносини, розвивалися науки, зростала промисловість. Смілянщина, через шлюб Олексія Олексійовича Бобринського із Софією Олександрівною Самойловою, у 1821 році перейшла у володіння графа Бобринського. З цього року для Сміли почалася нова епоха. А все тому, що Олексій Олексійович зацікавився цукробуряковою промисловістю, яка на той час існувала у Франції та Бельгії. Росія одержувала цукор з Куби. Його везли на вітрильниках у Петербург, а звідти він розходився по імперії. Звичайно, такий цукор не міг бути дешевим. У 1820 році ціна на нього сягнула у Росії двох (!) карбованців за фунт (409 гр.). Цукор став предметом розкоші, адже корова тоді коштувала 3—5 карбованців. О.О.Бобринський самостійно вивчає технічну сторону питання і звертається за допомогою у виготовленні цукру з цукрового буряка до Московського товариства сільського господарства. Його ідею підтримали. Тож він вирішує збудувати цукровий завод у своєму родовому маєтку Михайлівському в Тульській губернії. Олексій Олексійович не жалів грошей на досліди і придбання дорогого устаткування. Відчайдушний характер предків і чуття підказують йому, що треба ризикувати. Проте суворий клімат Тульської губернії і рання осінь не дозволяли буряку дозріти як слід до настання холодів, або його не встигали викопати до морозів. Граф приймає рішення розібрати завод і перенести його у Смілу. Нагадаємо, залізниці тоді не було. Але це не спинило Бобринського. Чого-чого, а завзятості і впертості йому, як і його діду Григорію Орлову, було не позичати. Устаткування перевезли волами і кіньми. Тож у 1838 році у Смілі став до ладу перший цукровий завод. З цього часу і можна вести відлік капіталістичної історії міста.

Виробництво виправдало сподівання графа. Його вдалий приклад наслідували інші. На початку 1840 року у Росії налічувалося вже до 200 цукрових заводів. Це дуже занепокоїло підприємців, які завозили цукор з-за кордону, адже вони втрачали прибутки. Та О.О.Бобринському через однодумця, міністра сільського господарства Росії С.А.Маслова вдалося запобігти введенню мита на вітчизняний цукор.

На кінець життя О.О.Бобринський мав чотири цукроварні: у Смілі, Капітанівці, Балаклеї і Грушківці. Одночасно були засновані цукрові склади в різних містах України. Все було зосереджено в одних руках. Завдяки такій організації праці ціна на цукор знизилася до 13 (!) копійок за фунт.

Але не тільки розвитком бурякоцукрового виробництва в Росії відомий граф Олексій Олексійович Бобринський. У молодості, як майже всі аристократи свого часу, він служив у свиті царя, потім у гусарському полку; після служби був на цивільних посадах у парламенті уділів, міністерстві фінансів і мануфактур-раді. За словами друга російського поета О.С.Пушкіна — поета і публіциста князя П.А.Вяземського, який близько знав Бобринського — в особі Олексія Олексійовича вдало поєднувалися блискуча освіченість, висока культура, уроджене вільнодумство, неприхований патріотизм, талант і невичерпний дух дослідника.

Він відіграв важливу роль у розвитку вуглевидобування у Росії. Але головними пам’ятниками після нього залишаються: бурякоцукрова промисловість та залізниці. Адже, крім усього, якраз Олексій Олексійович Бобринський був фундатором компанії, головним акціонером, будівником та директором першої в Росії залізниці, яка сполучила у 1837 році Петербург та Царське Село.

Найбільш разюче і докорінно діяльність О.О.Бобринського змінила Смілу — столицю «цукрового королівства» Бобринських. Олексій Олексійович різко змінив життя не тільки містечка, а й усього Черкаського повіту. Якщо до цього тут займалися виключно хлібною торгівлею, то з 1838 року капітали і підприємливість Бобринських відкрили навкруги Сміли багато нових засобів для торгівлі, промислів і заробітків значної кількості людей. Мова йде в першу чергу про цукрові заводи.

Перебудову господарства у Смілянському маєтку граф проводив з розмахом. Як описує І.І.Фундуклей, «на обладнання всіх володінь цукрового заводу витрачено 434 тисячі карбованців сріблом, залучено до 2200 працівників, які разом із машинами виготовляють продукції більш як на мільйон карбованців щорічно, виготовляючи цукру за рік (1864) до 250000 пудів, завод приносить власнику стільки ж карбованців чистого прибутку».

Був час, коли Смілянський маєток за потужністю встановлених на його підприємствах парових машин перевершував... Москву (!). У 1879 році 9 підприємств Сміли виробили продукції на 4 мільйони 70 тисяч карбованців, тоді як 79 підприємств Києва виробили її на 3 мільйони 279 тисяч карбованців.

У 1847 році у Смілі проживало 4080 чоловік. Через п’ять років населення її подвоїлося. У 1890 році в місті нараховувалося вже 15187 жителів.

У 1911—1912 роках на цукрових заводах Сміли виробили 1422504 пудів цукру. А у 1913 році лише рафінадний завод переробив 1 мільйон 500 тисяч пудів цукру. (Порівняймо, 1999 року Смілянський цукрокомбінат виробив 8 тисяч 52 тонни цукру, або 503250 пудів...).

НОВЕ ПОКОЛІННЯ БОБРИНСЬКИХ

Олексій Олексійович Бобринський пішов із життя 1868 року, та справа його не вмерла: заводи працювали, ідеї втілювалися в життя. О.О.Бобринський планував з’єднати Смілу залізницею з Черкасами, щоби мати зручний вихід до Дніпра. Тоді пропозицію відхилили. Але після його смерті з’явився проект Фастівської залізниці, згідно з яким планувалося прокласти її на значній відстані від Сміли. Однак сину О.О.Бобринського Володимиру Олексійовичу, який довгий час був міністром шляхів сполучень Росії, неважко було переконати акціонерне товариство прокласти залізницю поблизу його заводів і зробити вітку на Черкаси. Так були збудовані станція Бобринська (тепер імені Тараса Шевченка) і станція Сміла. Рух поїздів на дільницях Фастів — Знам’янка і Бобринська — Черкаси було відкрито 23 листопада (7 грудня за новим стилем) 1876 року. І управління Фастівської залізниці містилося на станції Бобринській. Ця, згодом Південно-Західна, залізниця перевезла у 1880 році 148 тисяч тонн цукру (левова частина якого була з цукроварень Бобринських), а це означало більше, ніж, скажімо, вугілля, металу, дров...

Як бачимо, після смерті Олексія Олексійовича життя у Смілі не завмерло. Всі смілянські Бобринські докладали зусиль до розвитку і розширення маєтку, а отже, і Сміли: син О.О.Бобринського, згадуваний вже Володимир Олексійович — ветеран Кримської війни, генерал-лейтенант; Лев Олексійович; Георгій Олександрович та інші. Дещо осібно стоїть Олексій Олександрович Бобринський. Він залишився в пам’яті нащадків не стільки продовжувачем справи діда, скільки видатним державним і громадським діячем, ученим. В Україні цей Бобринський розкопав і дослідив близько 1000 стародавніх могил (переважно на Смілянщині). Його наукові праці містять у собі багатющий археологічний матеріал і досі залишаються настільними книгами кожного археолога.

Олексій Олександрович був ентузіастом вивчення обрядових могил (їх ще називають майданами, або степовими українськими пірамідами). Особливу увагу він звернув на майдан Бурти біля села Цвітна під Чигирином. «З висоти пташиного лету всі насипи майдану повинні уявлятися подобою величезного павука», — слушно зазначав дослідник задовго до подібних відкриттів у пустелі Наска й «культури зображувальних могил» Північної Америки. І це сказано тоді, коли не те що аерофотозйомки , а й літаків не було!

ПОРА ВТРАТ

Як бачимо, не лише в Америці чи в Австралії, а й у колишній Російській імперії діти й онуки авантюристів і злочинців поступово ставали нормальними людьми, які дбали не лише про свій добробут, а й про добробут суспільства і держави. Вони вчилися самі і вчили дітей; зберігали і примножували кращі традиції, відмовляючись від лихих. Мали честь, хай і дворянську. Завдяки старанням нащадків нестриманого і відчайдушного Орлова та розпусної Катерини Сміла зростала і розвивалася. Хтозна, якою б вона була зараз, якби не «нова ера», що розпочалася в Росії у 1917 році. Вона вихлюпнула у світ не дитя свободи, а все найогидніше і найбрутальніше, що причаїлося на дні душ, на жаль, багатьох людей. Вже у перші дні лютневої революції 1917 року граф Олексій Олександрович Бобринський, голодний і холодний, спостерігав із вікна свого палацу в Петербурзі, як натовп, яким керував солдат із цигаркою в зубах, вривався у його винний погріб. Двірники, гімназисти, порядні дами, баби і всякий люд виносили хто скільки міг пляшок. Автомобіль з солдатами та повіями, що обіймаються і цілуються. Червоний прапор... Напевне, у тій атмосфері розбою, безвідповідальності і розпусти, як риба у воді почувалися б далекі предки Олексія Олександровича Григорій Орлов і Григорій Потьомкін. Але його — освічену, інтелігентну, мудру і розважливу людину — вона жахає. Він розгублений, здеморалізований і вже через рік втрачає будь-які засоби для існування. Поступово більшість Бобринських опиняється за кордоном.

Найдовше «протримався» на батьківщині Олексій Олексійович Бобринський (перший), пам’ятник якому майже півстоліття стояв у центрі Києва. Однак у квітні 1919 року колегія комунального господарства Київської міської ради постановила: «Не пізніше пролетарського свята 1 Травня знести геть пам’ятники контрреволюції, які так поганять місто, передати їх на заводи для переплавки на гільзи до снарядів для червоної Армії». Кажуть, що такими снарядами могли встигнути постріляти червоноармійці Щорса, того, чия кінна статуя буде згодом за злою іронією долі споруджена на місці пам’ятника графу О.О.Бобринському.

Можливо так і було, хоча гільзи і не виплавляли саме з пам’ятника Бобринському. Його статую, як встановлено, помістили до історичного музею Т.Г.Шевченка, та через якийсь час вона опиняється на звалищі заводу «Арсенал». Надворі стояла пізня осінь 1926 року.

ПРАВДА І... КРИВДА

Хоча, заради справедливості мусимо зазначити, що і серед Бобринських були різні люди. Так, під час Першої світової війни 3 вересня 1914 року, коли російські війська вступили до Львова, генерал-губернатором Галичини було призначено, як подає у своїй «Історії України» Наталія Полонська-Василенко, О.Бобринського (Орест Субтельний пише, що це був Георгій Бобринський). Хто б то не був з роду Бобринських, але він відразу заявив, що «Галиция и Лемковщина искони коренная часть единой великой Руси... все устройство здесь должно быть основано на русских началах.»

— Я буду вводить здесь русский язык, закон и устройство, — наголосив граф.

З Бобринським приїхала російська адміністрація, яка зайняла всі посади. Здебільшого це були люди без належної освіти. Головним завданням адміністрації було: боротися з «мазепенцями». Очевидно через те у Галичині закрили всі українські установи, бібліотеки, школи. Хоча польські продовжували працювати. Відкрито було також курси російської мови для вчителів, почали друкувати підручники російською мовою.

19 вересня російські окупанти заарештували митрополита Андрея Шептицького і вивезли його до монастирської тюрми у Суздалі, де він пробув до революції 1917 року. Вивезли також ректора Львівської семінарії о. Й.Боцяна та ряд видатних осіб з греко-католицького духовенства.

У 1915 році російські війська почали відступати з Галичини. У зв’язку з відступом виселяли вже не тільки видатних осіб, а й усіх підряд. Зараз важко встановити, скільки людей виселили, скільки загинули по дорозі. Дослідники подають цифру у 6 мільйонів осіб. Звичайно, після такого «знайомства» прізвище Бобринський не може викликати у галичан позитивних емоцій.

ОЛЕКСІЙ БОБРИНСЬКИЙ — БАГАТОГРАННИЙ І СУПЕРЕЧЛИВИЙ

Головним героєм нашої розповіді є все ж родоначальник смілянських Бобринських граф Олексій Олексійович Бобринський. Проте і він не був одновимірним. Це підтверджує хоча б його ставлення до повстання декабристів на Сенатській площі 14 грудня 1825 року. Відомо, що дружина графа у 1827 році допомагала таємно переправити лист Є.Лихаревої до свого чоловіка, «державного злочинця», декабриста В.М.Лихарева, який на той час уже знаходився на каторзі на Нерчінських копалинах. У декабристському русі були безпосередньо задіяні рідні брати О.О. Бобринського — Василь та Павло. Василь був членом Північного товариства з 1824 року. Він же порушував клопотання про прийняття Павла у це товариство. З братом хотів обладнати таємну друкарню. А кавалерійський полк, у якому служив Олексій Олексійович, залишився вірним новому імператору Миколі I. У день повстання граф знаходився на площі не у лавах повсталих, а зі своїм полком...

І ще. Задумаймося над тим, чому Шевченко відвідав Кіндрата Яхненка і Платона Симиренка у Млієві, чому бував у Черкасах, у навколишніх селах, а у Смілу до Бобринських не заїжджав? Великий Кобзар знав, що не відчує тут духу українського, а імперським і великоросійським він був ситий по горло.

Олексій Олексійович Бобринський не раз заявляв, що працює не для себе, а для Вітчизни. Мабуть це так. Але що таке Вітчизна для Бобринського? Без сумніву для нього це — Росія. Він був людиною свого часу і свого оточення, для якого інтереси імперії були понад усе. Сміляни для нього — графа — були людьми, це правда, але не українцями. Він дбав про їхній певний освітній рівень і відносний добробут, бо хотів мати вправних, надійних робітників. Однак керівниками і службовцями у нього служили не українці. (Це було традицією Бобринських.) Він більше знав і більше довіряв своїм, серед яких виріс. Українці до своїх, напевне, не відносилися.

Найнятим робітникам О.О.Бобринський видавав мізерний завдаток, і тому вони добиралися до Сміли тільки пішки. В угодах між графськими конторами і волосними управліннями зазначалося, що за селян, які не вийдуть на роботу, а також за померлих або засуджених, одержані завдатки повинні відробити родичі або односельці.

На цукроварнях графа О.О.Бобринського працювало чи не найбільше підлітків, якщо порівнювати з заводами інших власників. А між тим через високу температуру і відсутність вентиляції «робітники трудилися зовсім голими» (і це по 12 годин на добу). За будь-яку провину їх штрафували, а то й били. Доведені до відчаю люди протестували. А 1873 року Черкаський повітовий справник взагалі доповідав губернським властям, що на заводах Бобринських навіть поліція безсила припинити втечі робітників.

О.О.Бобринський і його діти висловлювалися за звільнення селян без землі. Він рекомендував виділяти селянам лише незначний її мінімум. Це, на його думку, створило б сприятливі умови для укладання вигідних угод між селянами, яким не вистачатиме землі, та поміщиками, зацікавленими в дешевій робочій силі.

Цілком логічно, що, виступаючи в Державній думі, один з Бобринських сказав: «Власність, яка так ненависна тут зліва (він мав на увазі депутатів-більшовиків), ми, праві, будемо відстоювати всіма силами нашого розуму, всією міццю нашої щирої переконаності, бо знаємо, що у власності сила і майбутнє Росії...» Бобринські свого добиватися вміли. Вони дійсно дбали про свою Вітчизну Росію, не забуваючи і про себе. У 1912 році чистий прибуток від роботи заводів, лісопилок, економій... становив 1 мільйон 249 тисяч 413 карбованців. Тим часом Сміла, як зазначається у звіті київського губернатора, наприкінці XIX століття належала до занедбаних містечок. Не дивно, що в цей час понад 70 відсотків населення міста не вміли ні читати, ні писати.

Отже, не все так було добре на заводах О.О.Бобринського, як це здається декому на відстані. О.О.Бобринський не був месією. Він був людиною свого часу. Я не знаю, чи усвідомлював граф Олексій Олексійович Бобринський, що живе на споконвічній землі українців, але я знаю, що землю цю він любив. Любив і таки бажав їй добра. Він був людиною свого часу, а ми — свого. Однак і ми живемо на тій самій землі. Якщо ми її любимо, то повинні дбати про неї не гірше, ніж дбав граф, бо це наша земля. [/img]
Смілянський ХЛОПЧИК


Догори
 Профіль  
 
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 157 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 4, 5, 6, 7, 8

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Bing [Bot] і 6 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Вперед:  
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB
*Мобільна версія